Римська держава була найбільшою державою античного світу. Їі кордони простягалися від Британії до Вірменії, від Галлії і Германії до Єгипту та Іудеї. По суті справи це була чи не найбільша (якщо не брати до уваги колоніальних держав) імперія світу. Законодательство всей многонациональной организации собрало такие юридические нормы, что, с одной стороны, они не применяли принципы их подсчета между метрополитенами и провинциями, а с другой стороны, они взаимно принимали законодательную базу нации. 3 врахуванням різного ступеня розвитку, національних традицій, релігійних вірувань тощо народів, що мирно чи силою зброї уживалися на території Римської держави, стає зрозумілою уся грандіозність завдання. С другой стороны, римское государство исторически побеждало на протяжении многих лет, ниже обычного деспотизма орехового полиса, и само по себе очень мало что может успешно заподозрить певческий юридический институт, основанный в Риме. Наприклад, іпотека була винайдена в Стародавній Греції. Предварительный анализ дополнительной помощи в установлении справедливости прекраснее юридических сведений о субъективных народах империи. В третьем случае историческое развитие римского государства и римского права превысило тысячу лет.
Умовною датою заснування Риму вважається 21 квітня 753 р. до н. є. Західна Римська імперія проіснувала до 476 р. н. є., Візантія, чия правову система була прямим продовженням римської традиції, протрималася ще тисячу років. І, хоча занепад рабовласницьких відносин у Візантії означав і занепад класичного римського цивільного права, ще кілька сот років воно трималося і навіть розвивалось та удосконалювалось. Тим самим отримуємо близько 1,5 тис. років, протягом яких проходили перевірку часом ті чи інші правові інститути, відкидалося застаріле і замінювалося удосконаленим новим. По отдельности правовая система в мире не может похвастаться такими возможностями. На четверть авторитет юристов в римском государстве оставался непоколебимым, практически оторванным от общих для нас прошлых сил и способствовавших распространению других сил в мире. В период республики карьера юриста показала наибольшие возможности для амбициозных превратностей со стороны местных конфессий населения, а для тех, кто не принадлежал к сенатской вере, они стали единственными достойными дворянами до державы-учредители. Досить згадати той авторитет і вплив, якими користувався Марк Туллій Цицерон, чиє походження вершників було, здавалось би, занадто низьким для скільки-небудь успішного просування в аристократичній республіці, якою і був Рим. Посада префекта Преторія (своєрідного консультанта імператора з питань юриспруденції) була другою за значимістю в неписаному табелі про ранги Риму періоду Імперії. Тим самим, юриспруденція (а не бізнес, масова культура, військова справа тощо) протягом сторіч приваблювала надто амбіційних, освічених, розумних громадян (в сучасних державах світу, правознавство також підносить до високого суспільного щаблю, і приносить непоганий дохід, але багато потенційних геніїв ідуть у науку, комерцію, мистецтво і т. д.).
Римське право і політика
... була заснована. Сама держава з її встановленими законами є за своєю суттю втіленням того, що за природою є справедливість і право. ... епоху криз поєднуваву собі грецьку філософську теорію, А також римську політичну ораторську практику. Зразком такого діяча він вважав себе. ... а такого, що відповідає злагодженому порядку світу. Звідси випливає повсюдне в світі “підкорення і су підкорення”, а серед людей – ...
Титаническое достижение ряда интеллектуалов и интеллектуалов — это римское право. Одним словом, римское отстранение дало право играть роль в воспитании государства и развитии нравственных устоев. Право рассматривалось не как инструмент для достижения самых разрушительных целей наилучшими средствами населения, а как инструмент правосудия. Iustitia in suo cuique tribuendo сernitur — Справедливість полягає в тому, щоб кожному дати те, що йому належить (Дігести).
Не випадково, в самом Риме нарушаются пули законных заповедей: Die, due, fuc, fer — Говори правду, веди правду честно, твердо, терпеть ее трудно. Римское право классических доби, приняв апелляцию, провозгласило и подтвердило равенство великих людей перед законом, цокрем, покровитель, давший шкоди интересам клиента, который хотел проклясть и возглавить суд. Сам Тим в присутствии настоящих римских Халков находится как можно дальше за пряжкой. Неважно для утраты этих знаков в период прошлого и империи, восприятие римского права в новых исторических умах мужчин забывает принцип невозмутимости людей общины. Проще говоря, развитие производительных сил и злоба римского государства, отступившего до несопровождаемой рывни. Європейські країни зуміли вийти на подібні об’єми економіки та характер економічних відносин (оренда, позика, фрахт, іпотека, товариства тощо) аж в період раннього капіталізму. В то же время это отнюдь не было допустимо для прямого подозрения римского права, в частности, для vrahuvannya национальных особенностей кожного состояния. Можно говорить об исключительной полноте римской правовой системы, не лишенной сотни могущественных эпох и даже до мира деякои — очевидно наступательных и непрактичных образований. Розвиток продуктивних сил породжував аналогічні проблеми у галузі майнових відносин — зумисні банкрутства, зловживання довіреним майном (трасти), фінансові піраміди і т. д. Slid также уважает тот момент, когда величие Древнего Рима одновременно маленькое и гипнотическое. Так, наприклад, латинська мова була мовою міжнародної дипломатії аж до XVIII ст. включно. Подобно римскому частному, законодатели эпохи Возрождения первой капиталистической эпохи отняли право как способ существования в поисках наследства. Можно сказать, что правовые системы европейских и неевропейских регионов, великих людей мира осознали влияние римского права.
1. Предмет «Основ римського приватного права»
Независимо от того, является ли это исторической формой права, включая римское право, общее для публичного и частного права. Поняття сучасного приватного права можна визначити як сукупність правових норм, що регулюють майнові відносини між учасниками обігу методом рівності сторін (таке тлумачення, зокрема, подає О. А. Підопригора).
Право собственности в Украине
... його повноваження, наприклад, право на власну господарську діяльність. А.М.Оноре виявив в англосаксонському праві одинадцять елементів правомочностей власника (зокрема, право володіння; право користування; право управління; право на доход; право на відчуження; право на безпеку). ...
Сегодня частное право также регулирует акты о неотъемлемых сферах бизнеса. Основные из них основаны на порядке одной стороны основных — финансовой, бюджетной, а иногда и многих — современное гражданское право не регулируется. Две тысячи лет назад распространение частного и публичного права происходило по дешевому принципу. Например, римский юрист Ульпиан запрещает такое же противоречие: публичное право то же, поскольку оно адресовано государству римского государства, а частное — это тот, кто с готовностью понимает okremikh osib vigodi. Сам Тим явно исходит из природы интересов: публичное право разделять интересы государства, частное — интересы других. Це основна, але далеко не єдина принципова відмінність двох форм.
Норми публічного права не можуть змінюватися угодами окремих осіб, більше того — окремі особи (включаючи посадових), взагалі не можуть корегувати найменші норми публічного права. Спроба «домовитися» з митником про розмір мита (чи працівником ДАІ — штрафу, податківцем — податку і т. п.) завідомо незаконна. Майнові відносини, засновані на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони іншій (фінансові, бюджетні тощо), діють на основі правових механізмів і від волі особи не залежать. Невозможно «погоджуватися», потому что «не погоджуватися» платить дань или штрафы, если это возможно в соответствии с законодательством. А человек частного права, желающий знать свои права, виноват в том, что проявил волю до конца. Наприклад, для вступу у спадкування — оголосити про прийняття Спадщини (або — відмовитися, або — продемонструвати свою відмову власною поведінкою, не заперечуючи проти розподілу спадщини іншими особами, які мають на неї якесь право).
Регулирующие права, такие как устанавливаются и регулируются законом, называются императивами. В приватному праві також можливі імперативні норми, наприклад, в тому, що стосується відносин опікуна і опікуваної, шлюбів між родичами по прямій лінії тощо, але в основному діють уповноважуючі норми, тобто основані на взаємній згоді сторін, або (якщо угода одностороння — заповіт тощо) на основі волі власника майна. Так, в Законах XII Таблиць вказувалося: «Якщо хто розпорядиться на випадок своєї смерті щодо свого домашнього майна, то нехай те і буде непорушним» (Tab. V, 3).
Точно так же заселятся самые частички частной земли и в условиях вымирания посевов продовольствия по гарантии слишком мало. Установленные нормы должны быть объединены с диспозитивными, поскольку они входят в сегодняшний дом, если человек не имеет права устанавливать заслуживающие доверия нормы. Например, осенью этого дня говорят, что можно будет продолжить упадок мертвого по нормам действующего закона.
Гражданское право регулирует правовой статус единства, что можно увидеть из единства основы, набутты, викаристання, передачи и представления умного пути среди всех частных лиц.
Розроблення і впровадження норм права народів було компетенцією перегрінського претора — римського магістрата, чия посада була введена у 242 р. до н. є. Ius civile, ius praetorium и ius gentium в том смысле, что княжества были ограничены частными лицами, были обобщены термином ius privatum — частное право. Саме його і вивчає римське приватне право.
Основи спадкування у Римському цівільному праві
... закликалися. 2. Спадкування за преторським едиктом.Істотні зміни в спадкове право внесла преторська практика. Преторські реформи спадкового права почали розвиватися ще у період ранньої республіки і ... на чию користь було складено заповіт. II . Основні етапи розвитку римського спадкового права Відсутність спадкування, розкрадання майна померлих можливі тільки у найпримітивнішому соціальному стані, ...
Привате право включає у себе право власності, інститут володіння, інші, більш обмежені права на речі (сервітути, емфітевзис і суперфіцій, заставне право), договори та інші зобов’язання, сімейні відносини, спадкове право. Dodamo, также, для продуктов питания, которые регулировались частным правом Рима, bulo в широком смысле, а не сезонно. Наприклад, крадіжка у приватної особи (не храму) приватного майна (не предметів культу) розглядалася як delictum privatum, тобто, цивільне (в сучасній трактовці) правопорушення.
2.Основні етапи розвитку приватного права в Римській державі
В своем развитии частное право прошло 4 периода: царя, республики, княжества и владычества. Для кожного з цих етапів характерні великі правові відмінності.
В епоху принципату імператори, починаючи з Августа, дозволяють найбільш видатним юристам надавати офіційні консультації зі спірних правових питань та конкретних казусів — ніби-то від імені принцепса. Оригінальне обґрунтування розв’язання заплутаних цивільних спорів, що його давали імператорські юристи, надалі ставало обов’язковою вказівкою суддям щодо порядку застосування діючих законів. Такий своєрідний «симбіоз» принцепсів з юристами, з одного боку, зміцнював авторитет імператорської влади, а, з другого, підносив вплив у суспільстві самих правників. Другою характерною рисою римського приватного (і публічного) права, починаючи з І ст. н. е. стає визнання завойовниками деяких національних особливостей місцевого права. Так, у Греції дрібні суперечки між громадянами общини вирішувалися на основі місцевих законів. Те ж, до речі, стосується і кримінального права. В Римській державі були регіони, де, згідно місцевих звичаїв, ті чи інші злочини каралися тяжче, ніж в цілому по Імперії — наприклад, зумисне пошкодження чужої лози в регіонах виноробства, фальшування монети в районах срібних і золотих копалень тощо. Третя особливість римського приватного права періоду принципату — це початок запозичення римлянами цілих правових інститутів з правових систем інших народів. Так, у греків була запозичена іпотека, а також сінграфи і хірографи — боргові розписки. В 212 р. н. є. усе вільне населення імперії отримало права римського громадянства, тим самим було подолано колишню відмінність правового статусу квіритів, латинів і перегрінів. Це стало четвертою особливістю приватного права цієї історичної епохи.
За період домінату розвиток права стає виключною прерогативою абсолютних монархів-домінусів. Домінуси — живі боги, їм споруджуються за життя храми. Вони більше не потребують кваліфікованої допомоги юристів для зміцнення свого становища в суспільстві — тепер воно забезпечується зусиллями адміністративного апарату, а поважний юрист розглядається в якості своєрідної загрози авторитетові імператорському.
У 438 р.н.е. був опублікований т. зв. Кодекс Феодосія — офіційний збірник розпоряджень римських імператорів. Імператор Східної Римської імперії Юстиніан І (527-565) доручив своєму придворному юристу Требоніану очолити комісію (діяла в 529-534 pp.) по складанню всезагального Corpus Iuris Civilis, пізніше доповненому т. зв. новелами. Вважається, що саме з цього часу колишні ius civile та itis gentium склали єдину систему права з переважанням ius gentium. Тоді ж відбулася ревізія деяких правових інститутів. Йшла вона двома шляхами. По-перше, вносилися майже непомітні зміни у текст давніх оригінальних документів (як правило, вигідні імператора м).
Право землекористування
... Земельного кодексу України, у вигляді основного принципу земельного законодавства. Право землекористування - це сукупність юридичних норм та інших правових засобів щодо вилучення корисних властивостей землі з метою задоволення ...
По-друге, з кількох десятків юристів ІІ-Ш ст. н. є., чиї праці вважалися офіційними джерелами права і носили обов’язковий характер, було залишено у попередній якості тільки п’ять юридичних авторитетів.
Тоді ж, у період домінату, колишня формальна рівність римських громадян перед законом змінилася офіційною нерівністю «honestiores» («благородних») та «humiliores» (простолюду).
Бідняк зі статком, меншим за 50 золотих, не міг офіційно виступати звинувачувачем. Питання про попереднє ув’язнення вирішувалося у залежності від майнового стану звинуваченого. Те ж стосувалося і тілесних покарань. Колишня категорична заборона продажу у рабство вільного римського громадянина змінилася визнанням права на самопродаж у рабство.
.Роль римського права в правових системах феодальних та буржуазних держав
Занепад рабовласницького ладу означав і занепад класичного римського права, як права рабовласницької формації. Римське приватне право ще продовжувало існувати і навіть розвиватися у Візантії. Що ж стосується варварських країн Західної і Центральної Європи, то після VI ст., коли король вестготів Аларіх II уклав для підвладного римо-галльського населення Lex Romana Wisigitorum (з певними запозиченнями з римського права), воно переживає період тривалого забуття.
З розвитком ремесла і торгівлі, включаючи міжнародну (стимулятором послужили хрестові походи), відроджується інтерес до римського права — спершу науковий, а згодом і практичний. Видатну роль у відродженні і популяризації класичного римського права відіграв Болонський університет. Починаючи з XI ст., у цьому навчальному закладі практикуються глоси — публічні зачитування і тлумачення (глосарій — з грецької, словник з перекладом і поясненням незрозумілих слів) джерел, передусім Корпуса Юстинїана. У другій половині XII ст. на зміну глосаторам прийшли коментатори, які більшу увагу приділяли тлумаченню глоса, ніж безпосередньо джерелам (своєрідне мистецтво ради мистецтва з елементами схоластики).
Услід за Болонським університетом практикувати вивчення римського класичного права стали й інші європейські університети -Празький, паризька Сорбонна і т. д. Під впливом науковців застосовувати римське право починають і практики — в Німеччині цей процес розпочався уже в XII ст. і досягнув свого найвищого розвитку в XV-XVI ст. На відміну від суперечливих одна одній феодальних систем права — римське право як право суспільства товарного виробництва найбільше відповідало потребам ранньокапіталістичного розвитку та посиленню абсолютистської держави. Рецепції римського права в значній мірі сприяв його абстрактний характер. В Італії римське право набуло статус lex generalise його почали автоматично застосовувати у тих випадках, коли правові норми місцевого права не задовільняли нові вимоги ранньокапіталістичного виробництва і товарного обороту. Велике значення рецептоване римське право мало в Іспанії, Станції і, особливо, в Німеччині (в останній країні воно оновилося спільними зусиллями глосаторів, коментаторів та учених-юристів і під назвою «сучасного римського права» діяло аж до прийняття Німецького цивільного укладення 1 січня 1900 p.).
Поняття та види джерел (форм) права
... і закріплення норм права, що виходять від держави і які мають загальнообов'язкове значення. Поняття "джерело права" вживається у розуміннях: матеріальному; ідеологічному; інституційному; формальному (юридичному). Джерела права в матеріальному розумінні ...
Підраховано, наприклад, що уже в «Швабському зерцалі» (збірнику права 1275 р.) міститься близько 150 прямих запозичень з римського права. У XVI-XVII ст. суди цієї країни безпосередньо застосовують кодифікацію Юстиніана, знання римського права стає обов’язковою умовою для претендентів на суддівську посаду будь-якого рівня. Такий успіх, здавалось би, навіки забутої правової системи, пояснювався в Німеччині і у Європі в цілому двома основними причинами. Перша: нові форми виробництва, нові відносини виробників, нові об’єми та форми товарного обороту вимагали, як уже вказувалося, І нового законодавчого врегулювання. Рецепція римського права дозволяла здійснювати реформу феодальних правових систем шляхом запозичень, котрі негайно проходили перевірку практикою. Друга: інтереси абсолютистських монархічних режимів потребували якнайшвидшого подолання партикуляризму феодального права (тобто, одночасної дії усіх правових норм для різних груп населення: окремо — дворян, окремо — міщан і т. д. та місцевого законодавства в різних областях феодальної держави).
І тут авторитет світової імперії, якою понад тисячоліття був Рим, дозволяв абсолютним монархам з найменшими затратами нав’язувати населенню своїх національних держав єдині правові системи, базовані на давньому римському приватному праві. Римське ж публічне право з певних причин, які тут не становлять інтересу, значного поширення не отримало.
Вплив римського приватного права прослідковувався у Цивільному кодексі Наполеона 1804 р., в російських цивільних Укладеннях 1903 та 1905 pp., інших кодифікаціях нового і новітнього часу.
4.Значення римського приватного права на сучасному етапі
Вивчення іноземного законодавства неможливе без знання римського приватного права, його рецепції та запозичень. Те ж стосується і міжнародного права.
Удосконалення сучасного українського цивільного законодавства перехідної епохи (від тоталітарного соціалізму до ринкової економіки) вимагає своєрідних рецепцій і запозичень.
Володіння юридичною термінологією (необхідне не тільки для науковця, але й для юриста-практика) неможливе без засвоєння історії її виникнення.
Чіткість юридичних визначень і формулювань, досконала юридична техніка давніх римських юристів та здійснених ними кодифікацій (особливо це стосується вчення про позови) мають неоцінене значення для становлення юриста та підвищення його наукової і практичної кваліфікації.
Римське приватне право мало величезний вплив на розвиток світової культури (у широкому і вузькоправовому розумінні).
Окремі положення римського приватного права стали крилатими, це юридичні презумпції, що не вимагають доказів. Як приклад, приведемо: Is fecit cui prodest — Зробив той, кому вигідно, Audiantr et altera pars — Слід вислухати й іншу сторону, Nemo debet bis риніті uno delicto — Ніхто не може бути двічі покараний за одне й теж порушення тощо.
Джерела податкового права України
... джерела податкового права є вираженням правотворчої діяльності держави у формі прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми податкового права». Джерела податкового права -- це акти компетентних органів держави, якими встановлюються норми права ... поняттям «форма права», має неоціненне теоретичне і практичне значення. Саме тому, починаючи з римських юристів і ...
приватне римське право
Список літератури
1. Новицкий И. Б. Основы римского гражданского права. 3-е изд.- М., 1992.
. Подопригора А. А. Основы римского гражданского права.- К., 1994.
. Тищик Б. Й, Орач Є. М. Основи римського приватного права. — Львів, 1994.
. Тищик Б. Й. Історія держави і права країи Стародавнього світу. Навчальний посібник у двох томах. Том другий. Історія держави і права Стародавнього Риму. — Львів, 1999.
1.
