Право власності в Україні

метки: Власності, Право, Україні, Власник, Інших, Виникнення, Особь, Закон

1. СПІЛЬНОЇ (КОЛЕКТИВНОЇ) ВЛАСНОСТІ

2. ВИДИ ПРАВА СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

3. ПРАВО СПІЛЬНОЇ СУМІСНОЇ ВЛАСНОСТІ

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. ВЛАСНІСТЬ І ПРАВО ВЛАСНОСТІ

Цією темою, як правило, розпочинається вивчення окремих інститутів цивільного права. Інститут посідає центральне місце в системі цивільного права будь-якої правової системи, в тому числі правової системи України.

Чим же пояснюється таке значення інституту ? Перш ніж від­повісти на це запитання дещо скажемо про поняття власності. Його треба про­аналізувати щонайменше у двох аспектах:

економічному і соціальному.

Розглядаючи власність в економічно­му плані, потрібно виходити з того, що власність

Таким чином, власність

Підкреслимо, що й саме суспільство неможливе без тих чи інших відносин власності: ці відносини визнача­ють його економічну структуру, ідеологічне, моральне І політичне обличчя.

Відносинам власності як суспільним майновим від­носинам притаманний вольовий характер, що прояв­ляється в можливості власника своєю волею володіти, користуватися й розпоряджатися належним йому май­ном.

Соціальне значення власності полягає у тому, що за допомогою власності забезпечується самовираження особи, наповнюється реальним змістом її правоздатність. Соці­альний характер власності проявляється тому, що держа­ва, як власник, виплачує пенсії, всілякі допомоги непра­цездатним та іншим громадянам.

Відіграючи значну

Інтерес до правового оформлення відносин власності пояснюється, по-перше, необхідністю стабільного забез­печення існуючих потреб громадян та інших суб’єктів правовідносин у майні, захисті інтересів у підприємниц­тві та сфері інтелектуальної діяльності, зробиш власність недоторканною для інших осіб; по-друге, неможливістю ефективної заміни права власності іншими майновими правами. Власник має набагато більше можливостей що­до володіння, користування й розпорядження своїм майном, ніж, скажімо, орендар, охоронець; по-третє, недопущенням свавілля суб’єктами відносин власності при володінні, користуванні і розпорядженні майном. , як будь-яке право, є знаряддям обмеження прав учасників відносин власності.

Право собственности в Украине

... відносин — відносин права власності. Безперечно, що відносини права власності є похідними відносно економічних відносин власності, які є складовою частиною виробничих відносин. Саме власність є умовою функціонування організованого виробництва в межах загального комплексу виробничих відносин, ... устрою, загального рівня людської цивілізації та інших чинників. Розвиток світової цивілізації засвідчує, що ...

Отже, відносини власності породжують потребу їх пра­вового регулювання, що веде до вла­сності, яке й буде предметом подальшого розгляду.

2. ЗМІСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

Право власності має об’єктивний і суб’єктивний аспек­ти. Під правом власності в об’єктивному аспекті розумі­ють систему правових норм, що регулюють відносини власності. Суб’єктивне право власності — це забезпечена законом міра можливої поведінки фізичної чи юридич­ної особи щодо володарювання над речами (тобто нада­на особі можливість володарювати над певною — належ­ною їй — річчю).

Складовими суб’єктивного права влас­ності є правомочність — володіння, користування і роз­порядження речами. Названі правомочності становлять юридичне забезпечені можливості власника, вони нале­жать йому доти, доки він залишається власником.

Правомочність володіння

Володіння може бути фактичним і юридичним, за­конним і незаконним (добросовісним і недобросовіс­ним), давнішним.

Фактичне володіння

Незаконне володіння

незакон­ним недобросовісним володільцем

Можна сказати, що правомочність володіння

Правомочність користування

Власник може використовувати своє майно для здій­снення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності. Користуючись майном, власник зобов’язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не по­рушувати прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, дотримуватись моральних засад суспільства.

У передбачених законом випадках компетентні дер­жавні органи можуть контролювати дії власника, пов’я­зані з користуванням його майном. Так, міліції надаєть­ся право відстороняти від керування транспортними за­собами осіб, які перебувають у стані сп’яніння, а також тих, які не мають документів на право керування або користування транспортними засобами, анулювати ви­даний юридичній особі дозвіл на використання зброї, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів та інших предметів і речовин при невиконанні нею встановлених правил користування цими засобами.

Власник може сам користуватися належним йому майном або надати таке право іншій особі шляхом укла­дення договору, передачі речі під заставу тощо. Така пе­редача права користування здійснюється шляхом розпо­рядження майном.

Право користування, як і право володіння, може на­лежати не лише власникові, а й іншим особам на підста­ві, зокрема, цивільно-правових договорів або адміністра­тивних актів. Так, працівники міліції на підставі п. 26 ст. 11 Закону про міліцію мають право використовувати безперешкодно транспортні засоби, що належать юридич­ним особам чи громадянам, для проїзду до місця події, стихійного лиха, доставления до лікувальних закладів осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, для переслідування правопорушників та їх доставления до міліції.

Право користування землею

... регулювання економічних відносин власності породжує утворення права власності, за допомогою якого у власника утверджуються повноваження щодо володіння користування розпорядження майном. Право власності слід розглядати в ... має право на одержання плати за користування землею. Землекористувач користується землею відповідно до умов договору. Він має право на відчуження права користування земельною ...

Правомочність розпоряджання

Право розпоряджання тісно пов’язане з особою вла­сника, це дає змогу зарахувати його до особистого права, яке майже неможливо виділити із правомочностей влас­ника як самостійне, незалежне від права власності особ­ливе право. Власник або безпосередньо приймає рішен­ня про розпоряджання своїм майном, або опосередкова­но — через представників.

Принагідне підкреслимо, що закон про власність ро­бить спробу надати правомочності розпоряджання само­стійного значення шляхом запровадження в юридичну практику поняття «право повного господарського відан­ня’^, яким наділяються державні підприємства стосовно майна, що є державною власністю і закріплене за ними. Здійснюючи право повного господарського відання, під­приємство розпоряджається зазначеним майном, вчиня­ючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать законові та цілям діяльності підприємства. До права повного гос­подарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими ак­тами (ст. 37 Закону України «Про власність»).

Як бачимо, формально залишаючись власником, держава, фактично, добровільно відмовилася від свого права власності, передавши його державним підприємст­вам. Таке явище треба вважати неприродним, виклика­ним кон’юнктурними чи якимись іншими незрозуміли­ми міркуваннями.

До речі, укладачі нового

Розглядаючи правомочності власності, звернімо увагу на те, що в сукупності вони можуть належати лише вла­сникові. Лише власник має право одночасно володіти, користуватися й розпоряджатися своїм майном, а також охороняти його від будь-якого протиправного втручан­ня, аж до застосування засобів самозахисту.

Але це не означає, що власник має необмежену владу щодо використання належних йому речей. Здійснюючи свої. права, власник зобов’язаний не шкодити навколи­шньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і дер­жави. При здійсненні своїх прав і виконанні обов’язків власник зобов’язаний дотримуватися моральних засад суспільства. Крім того, він несе тягар утримання належ­ного йому майна і ризику його випадкової загибелі, якщо інше не передбачене законодавчими актами чи угодою. Власник також зобов’язаний забезпечити громадянинові, працю якого використовує, соціальні, економічні гаран­тії та права, передбачені законодавством. У випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами, діяльність власника може бути обмежена чи припинена, або влас­ника може бути зобов’язано допустити обмежене корис­тування його майном іншими особами.

Основи земельного права України

... Право державної власності на землю У державній власності перебувають усі землі України за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб’єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України — на землі загальнодержавної власності України; ... сільські, селищні, міські, районні ради народних депутатів і власники землі. Земля може надаватися в оренду в ...

Саме сполучення прав та обов’язків робить відносини власності правовідносинами,

Суб’єктивне право власності

є абсолютним правом.

Суб’єктивне право власності є складовою частиною речового права, оскільки власник має можливість задо­вольняти свої інтереси шляхом безпосереднього впливу на речі, що належать йому за правом власності.

Враховуючи це, дамо таке визначення права власнос­ті як цивільно-правового інституту.

Право власності

Суб’єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, та держава (п.

Народ України, як єдине джерело державної влади в країні, здійснює правомочності власника шляхом рефе­рендуму, а також через Верховну Раду й місцеві . Кожен громадянин України має право, відповідно до законодавства, користуватися при­родними об’єктами для задоволення власних потреб. Він зобов’язаний сумлінно охороняти землю, повітряний простір, водні та інші природні ресурси , сприяти їх від­новленню як першооснови свого життя і життя суспільс­тва (ст. 10 Закону України «Про власність»).

До громадян як суб’єктів права власності законодавс­тво зараховує громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Всі вони мають рівні і обов’язки, якщо іншого не передбачено законо­давчими актами України.

3. ФОРМИ І ВИДИ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

Форми права власності.

Щодо права колективної власності підкреслимо, що в Україні є власність, яку неможливо зарахувати ні до права приватної, ні до права державної власності. Це власність, що належить профспілкам, політичним парті­ям та іншим громадським об’єднанням, релігійним та іншим організаціям, які є юридичними особами. Мож­ливо, право саме на цю власність і доцільно називати правом колективної власності. Але законодавець до пра­ва колективної власності, крім перелічених, зараховує також право власності, що належить трудовим колекти­вам державних підприємств, колективам орендарів, колек­тивним підприємствам, кооперативам, акціонерним това­риствам, господарським товариствам та об’єднанням.

Як бачимо, названі суб’єкти або взагалі не можуть виступати суб’єктами права власності, або належать до суб’єктів права приватної чи державної власності.

Отже, можна вважати, що в Україні є повноцінним право власності у формі приватної та державної (загаль­нодержавної і муніципальної) власності, а також є зачат­ки права власності у формі колективної власності.

Види права власності.

господарства і власність членів сім»я, власність, що ви­никає внаслідок придбання майна спільною працею чле­нів сім’ї.

Особисті немайнові права та обов’язки подружжя. Майнові правовідносини подружжя

... майнові права та обов’язки. Реєстрація шлюбу не припиняє права власності на майно, яке належало дружині та чоловікові до цього моменту. СК України встановлює два види власності подружжя: особиста приватна власність ... Права та обов’язки батьків і дітей поділяються на особисті немайнові та майнові. До особистих немайнових прав ... СК України об’єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути ...

Одним із видів права власності є право інтелектуаль­ної власності.

Відтак підкреслимо, класифікація права власності може бути різноманітною, залежно від практичних по­треб такого поділу. Воднораз звернемо увагу на те, що поділ права власності на форми зафіксований на зако­нодавчому рівні, а поділ права власності на види прова­диться як із врахуванням законодавчих положень, так і з теоретичних та практичних міркувань.

4. ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ І ПРИПИНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

Для виникнення суб’єктивного права власності потрібна наявність відповідного юридичного факту або сукупності певних фактів. Саме такі називаються підставами виникнення права власності.

В науці цивільного права підстави (способи) виник­нення права власності прийнято поділяти на первинні та похідні. При розмежуванні первинних і похідних підстав виникнення права власності в одних випадках перевагу віддають критерію волі, в інших — правонаступництва.

Прихильники критерію волі до первинних зарахову­ють такі підстави, за яких право власності виникає неза­лежно від волі попередніх власників, а до похідних — такі, за яких воно виникає внаслідок волевиявлення по­переднього власника.

Ті, хто за основу розмежування бере критерій право-наступництва, первинними вважають підстави, за яких правонаступницгво відсутнє, а похідними — способи, засновані на правонаступницгві.

За різних підходів можливі різні тлумачення певних правових явищ. Так, прихильники критерію волі націо­налізацію вважають первинним способом виникнення права власності, пояснюючи це тим, що право власності держави на націоналізоване майно виникає незалежно від волі колишнього власника. Ті, хто перевагу віддає правонаступництву, мають націоналізацію за похідний спосіб набуття права власності, оскільки тут є правона-ступництво (принаймні наступництво у правах).

Якому критерієві віддати перевагу? Розглядаючи окремо кожен з цих способів набуття права власності, можна зробити висновок, що такий поділ не має прак­тичного значення. Законодавство України з поділом на первинні та похідні способи виникнення права власності не пов’язує якихось правових наслідків. Крім того, сама позиція, на якій стоять автори такого поділу, викликає багато непорозумінь.

Розглядаючи окремо способи набуття права власнос­ті, що належать до первинних, ми пересвідчуємося в практичній недоцільності такого поділу. Адже важко знайти річ, яка нікому не належить. Якщо держава до­зволяє збирати гриби чи ягоди в лісі, ловити рибу в річ­ках, полювати на диких звірів, то це не означає, що ці об’єкти нікому не належать. У законодавчому дозволі саме і проявляється воля власника. Це підтверджується п. 4 ст. 10 Закону України «Про власність», у якому записано, що кожен громадянин має право відповідно до законодавства України користуватися природними об’єктами для задово­лення власних потреб. Подібне можна сказати й про знахідку. Той, хто знайшов річ, стає її власником не тому, що вона нікому не належить, а тому, що власник не мо­же її відшукати або не шукав її зовсім. Іншими словами, відмовився від неї, що рівнозначно волевиявленню.

Галузі українського права: господарське право

... підприємці (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства). Ці особи мають право здійснювати підприємницьку господарську діяльність у будь-яких організаційних формах за їх вибором (ст. 6 ... який спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів може утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції), які діють у ...

До первинних способів зараховують також набуття права власності на створену нову річ, перероблену чужу та створену нову річ з чужих матеріалів (специфікація).

У цьому разі, хоча і йдеться про створення нового об’єк­та, але стверджувати, що він виник з нічого, не можна. Адже річ створюється з певної сировини. Цю сировину потрібно придбати, що пов’язано з волевиявленням як тієї особи, якій вона належала, так і тієї, яка її придбала.

Підстави набуття права власності, що залежать від волевиявлення попередніх власників, не є суто специфіч­ним для виникнення права власності. Таким способом можуть виникати й інші права. Адже за заповітом до спадкоємця переходять не лише права власності, а й ін­ші майнові права. Крім того, у багатьох випадках однієї лише волі зацікавлених осіб для передачі права власності недостатньо. Потрібно виконати умови, передбачені в законі або іншому законодавчому акті. Так, для передачі речі, обмеженої в обігу, потрібна не лише воля її влас­ника, а й дозвіл компетентного органу держави.

Як бачимо, питання про класифікацію способів на­буття права власності на практиці не має такого вели­кого значення, яке йому відводять в науці цивільного права. Значення має конкретне визначення специфіки кожного способу набуття права власності.

РОЗДІЛ 2. ПРАВО СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

1. ПОНЯТТЯ ПРАВА СПІЛЬНОЇ (КОЛЕКТИВНОЇ) ВЛАСНОСТІ

Право власності може належати як одній особі (роздільне право власності), так і кільком особам одночасно (спільне право власності).

Право спільної власності не розпо­всюджується на власність юридичної особи і членів трудового колективу юридичної особи. Адже відомо, що майно юридич­ної особи відокремлене від майна держа­ви чи іншого засновника юридичної осо­би, а також від майна працівників, які уклали з цією юридич­ною особою. Це один із загальних прин­ципів діяльності юридичної- особи, який виражається в такій ознаці юридичної особи, як її майнова відокремленість. Це положення законодавче закріплене в ст. 6 Закону України «Про власність», у ч. 2 п. З якої сказано, що здійснює право володіння, користування і розпорядження закріпленим за нею май­ном відповідно до свого Статуту (поло­ження).

Сутність та характеристика цивільного права

... мети завданнями даної роботи будуть: встановити сутність науки цивільного права; охарактеризувати предмет та методи науки цивільного права визначити місце цивільного права в правовій системі України. У ... або характеристики праць цивілістів у контексті життєпису їхніх авторів [11, c.21]. Він може бути названим «персоналістським» або «персоналістсько-бібліографічним « підходом). Разом із тим для ...

Не можна вести мову про спільну власність і в тому випадку, коли одному власнику належить певна окрема частина якоїсь речі, наприклад рама до картини, а іншому — решта речі, у нашому при­кладі — сама картина. Кожний із цих власників може надати свою річ іншому для користування на підставі договору найму або безоплатного користування майном. Після закінчення терміну договору річ повинна бути повернута її власнику. Під час дії договору найму наймач не може набувати права власності на ту річ, яка йому не належить.

Не виникає також права спільної власності і в тому випадку, коли кілька осіб користуються річчю, право власності на яку належить третій особі. Наприклад, землеволодільці користуються землею, яка належить державі.

свою част­ку в праві

Фактичні частки майна у спільних власників можуть бути як однаковими, так і різними. Наприклад, двом особам може належати по 1/2 частини майна, або од­ній особі може належати 1/2 частини майна, а двом ін­шим співвласникам — по 1/4 частини. Пропорції можуть бути й іншими.

По своїй суті є таким же, як і право роздільної власності. Але всяке розпорядження майном, що перебуває в спільній власності, може бути здійснено лише при загальній згоді всіх власників, при­чому кожний користується однаковим голосом, незале­жно від розміру належної йому частини: незгода одного припиняє розпорядження інших. В цьому плані право спільної власності є одним із видів обмежень права вла­сності; право кожного обмежується правом інших. Від­бувається взаємне обмеження.

визначення права спільної влас­ності: це право двох або більше осіб на один об’єкт.

До прийняття Закону України «Про власність» циві­льне законодавство обмежувало можливість набуття пра­ва спільної власності. Так, ст. 112 ЦК України передба­чала, що майно може належати на праві спільної влас­ності двом або кільком колгоспам чи іншим кооператив­ним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кіль­ком громадянам.

Як бачимо, спільної власності не допускалося між громадянами та юридичними особами. Більше того, ст. 117 ЦК зобов’язувала учасників спільної власності, один із яких був громадянином, а інші — , протягом одного року припинити право такої власності. Були передбачені й способи припинення такого права власності.

Право землекористування

... в натурі єдиним масивом. Таким чином, земельною часткою (паєм), що може бути об'єктом права землекористування, є земельна ділянка, яка розміщена в межах земельної ділянки, що виділена ... економічних, соціальних, естетичних та інших потреб. Основними принципами права землекористування є: походження його від інституту права власності на землю; використання земельних ділянок за основним цільовим ...

Закон України «Про власність» зняв обмеження що­до виникнення права спільної власності. Згідно ст. З цього закону майно може належати на праві спільної власності громадянам, юридичним особам і державі. До­пускається об’єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та створення на цій основі змішаних форм власності, в тому числі власності під­приємств з участю юридичних осіб і громадян інших держав.

об’єктивному розумінні

суб’єктивному розумінні

2. ВИДИ ПРАВА СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

ча­сткову і сумісну.

ПРАВО СПІЛЬНОЇ ЧАСТКОВОЇ ВЛАСНОСТІ.

ПОНЯТТЯ СПІЛЬНОЇ ЧАСТКОВОЇ ВЛАСНОСТІ

В спільній частковій власності кожному її учаснику на­лежить право на визначену частку

по-перше, що право кожного співвласника не обме­жується якоюсь конкретною часткою спільної речі;

по-друге, що об’єктом цього права власності є річ;

по-третє, що права інших співвласників також роз­повсюджуються на все майно в цілому, що ця власність є багатосуб’єктною;

по-четверте, що кожному співвласнику належить ви­значена частка в праві власності. Саме в цьому виявляє­ться специфіка часткової власності як особливого виду спільної власності.

Суб’єктами спільної часткової власності можуть бути всі відомі цивільному праву суб’єкти майнових право­відносин — громадяни, юридичні особи, держава.

Спільна часткова власність громадян.

Після виникнення спільної часткової власності гро­мадян виникає багато питань з приводу володіння, ко­ристування і розпорядження спільним майном. Деякі з цих питань врегульовані правовими нормами, вирішення інших повинно не протирічити загальним правилам. У ЦК України правовому регулюванню відносин між гро­мадянами, які є учасниками спільної часткової власнос­ті, безпосередньо присвячені статті 113—116, 118, 119. Названі статті можуть регулювати і відносини між юри­дичними особами як учасниками спільної часткової вла­сності, але за умови, що вони не суперечать статутній діяльності останніх.

Правовий режим спільної часткової власності визна­чається з урахуванням інтересів всіх її учасників. Воло­діння, користування і розпорядження майном, при спі­льній частковій власності на нього проводиться за зго­дою всіх його співвласників, а при відсутності згоди — спір вирішується судом. Співвласники мають рівне пра­во голосу у здійсненні правомочностей щодо належного їм спільного майна незалежно від розміру їх часток.

Уголовное право Древнего Рима

... є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Стаття 72 Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України ... Президент України є гарантом державного суверенітету; територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Стаття 103 Президент України обирається громадянами ...

Якщо ж йдеться про правомочності учасника спіль­ної часткової власності стосовно не об’єкта спільної вла­сності, а частки в праві, що належить даному власнику, тоді діє не загальна воля співвласників, а індивідуальна воля конкретного співвласника, який здійснює свої пра­ва стосовно належної йому частки в спільному майні.

Кожний учасник спільної власності відповідно до своєї частки має право на доходи від спільного майна, а також несе обов’язки перед третіми особами по зобо­в’язаннях, щодо спільного майна, і повинен брати участь у сплаті всякого роду податків і платежів, а також у ви­тратах по утриманню і зберіганню спільного майна. Але це не означає, що співвласники не можуть передбачити й інший порядок розподілу вказаних обов’язків.

Учаснику спільної часткової власності надається пра­во на сплатне чи безоплатне відчуження іншим особам своєї частки у спільному майні (шляхом укладення дого­ворів купівлі-продажу, дарування, міни. співвласника його частка може переходити до спадко­ємців як за законом, так і за заповітом).

Набувачами такої частки можуть бути інші співвласники або сто­ронні особи.

привілеєвої купівлі частки,

Право привілеєвої покупки має місце тоді, коли співвласник за своєю волею вирішив продати свою част­ку в праві спільної власності. Але у випадках продажу частки співвласника не за його волею це право не діє. Хоча закон згадує лише один випадок такого продажу (не за волею співвласника) — з прилюдних торгів, сюди слід віднести всі форми реалізації прав кредиторів, пов’язаних з примусовим стягненням майна боржника. Застосування в цих випадках права привілеєвої купівлі надзвичайно ускладнило б процес примусового стягнен­ня, що призвело б до порушення прав кредиторів одного із співвласників.

Право привілеєвої купівлі не застосовується при від­чуженні частки шляхом дарування, довічного утримання, міни. Це можна пояснити тим, що співвласнику не байдуже, хто набуде права на його част­ку. В одному випадку він хоче, щоб його частка перейш­ла безоплатно тим, а не іншим особам, в другому — він передає свою частку взамін на довічне утримання, а при договорі міни він бажає отримати необхідну йому річ, якої може не виявитись у співвласників. Обмежувати такі бажання власника було б безпідставним.

Ст. 114 (ч. 2) встановлює також умови здійснення співвласниками права привілеєвої купівлі, а також на­слідки їх недодержання. Так, співвласник-продавець зо­бов’язаний письмово повідомити решту учасників спіль­ної часткової власності про намір продати свою частку сторонній особі з зазначенням ціни та інших умов, на яких він продає її. Якщо співвласники (співвласник) відмовляються від здійснення права привілеєвої купівлі, або не здійснять цього права щодо будинків протягом місяця, а щодо іншого майна протягом десяти днів з дня одержання повідомлення, продавець вправі продати свою частку будь-якій особі. Інколи буває так, що кілька учасників спільної власності виявлять бажання купити частку в спільній власності, тоді продавець має право вибору покупця з числа цих співвласників. Незгода спів­власників із запропонованими продавцем умовами по­винна прирівнюватися до відмови реалізувати своє право привілеєвої купівлі.

Звернемо увагу на те, що це положення може дати підставу порушити права співвласників на привілеєву купівлю. Змовившись із покупцем, продавець може на­звати більшу суму, ніж він отримує насправді. Оплата мита за оформлення угоди може бути встановлена також відповідно завищеної суми, що фактично утруднює змогу виявити правопорушення. Але у разі виявлення цього або іншого порушення інші учасники спільної власності можуть звернутися до суду з позовом про пе­ревід на них прав і обов’язків покупця. Такий позов мо­же бути заявлений протягом трьох місяців з дня, коли позивачі дізналися про порушення їх прав. Це один із випадків скороченого строку позовної давності.

При

Доказом бажання і реальних можливостей позивача щодо переводу на нього прав і обов’язків покупця є вне­сення позивачем на депозитний рахунок суду всіх сум, які за договором зобов’язаний оплатити покупець. Не­виконання позивачем цих умов може бути підставою для відмови в позові про перевід на нього прав і обов’язків покупця.

Одним із прав співвласника є його право на виділ належної йому частки із спільного майна (ст. 115 ЦК України).

Ніяких мотивів співвласнику не потрібно на­водити при використанні цього права. Якщо угоди про спосіб виділу не досягнуто, то такий спір вирішується в судовому порядку. Пленум Верховного Суду України при розгляді цього питання дійшов висновку, що з виді­лом учаснику спільної власності на будинок (а отже, слід думати, і на інше майно) його частки в натурі на цю частку припиняється, що тягне за собою втрату права решти учасників спільної власності на при­вілеєву купівлю цієї частки.

Необхідно розрізняти виділ частки майна в натурі і встановлення порядку користування відособленими при­міщеннями будинку.

При

При

Підкреслимо, що хоча Пленум Верховного Суду Ук­раїни і дав роз’яснення про припинення спільної влас­ності щодо виділеної частки будинку в натурі, але цим не вирішив питання по суті. Адже і після такого виді­лення частина конструкцій може залишитися у спільно­му користуванні (дах, фундамент).

Якщо буде доведено, що частини будинку залишаються в спільному користу­ванні, слід вважати, що право спільної власності на річ в цілому не припинилося.

Такий висновок може мати практичне значення

Як відомо, відповідно до нового законодавства про власність, у приватній власності громадян можуть бути квартири в будинках ЖБК, державних та інших житлових фондів. Якщо всі квартири будинку перейшли у вла­сність громадян, то виникає спільна власність власників квартир на загальнобудівельні конструкції житлового будинку. Якщо викуплено кілька квартир, то виникає і ЖБК або іншого власника будинку. Проблеми можуть виникати як при користуванні спільним майном, так і при розпорядженні виділеною часткою в спільному майні.

Право спільної власності громадян може виникнути при створенні трудового господарства. У власності тру­дового господарства можуть бути: будь-яке мале підпри­ємство у сфері побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, в інших галузях, транспорт­ні засоби, машини, інше майно, необхідне для ведення трудового господарства. Все це може належати на праві спільної приватної власності громадянам, які спільно ведуть трудове господарство.

Учасниками спільної власності трудового господарст­ва можуть бути й члени сім’ї, які спільно ведуть це гос­подарство.

Право громадян на утворення трудових господарств передбачено ст.

Право спільної часткової власності з участю юридич­них осіб.

1.

2.

Законом України «Про власність» допускається та­кож об’єднання майна, яке перебуває у власності грома­дян, юридичних осіб і держави, та утворення на цій ос­нові змішаних форм власності, у тому числі власності сумісних підприємств за участю українських та інозем­них юридичних осіб та громадян. При цьому майно мо­же належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності одночасно кільком особам, незалежно від фор­ми власності (ст. З Закону України «Про власність»).

ПРАВО СПІЛЬНОЇ СУМІСНОЇ ВЛАСНОСТІ

На відміну від права спільної часткової власності, право спільної сумісної власності може виникнути тільки на підставах, прямо передбачених законом.

До прийняття Закону України «Про власність» право сумісної власності могло виникнути у подружжя після реє­страції шлюбу. Цим правом могли користуватися члени колгоспного двору, а з 20 травня 1985 p . — члени спільного господарства громадян (громадяни, які займалися індиві­дуальною трудовою діяльністю у спільному господарстві).

виділу або поділу не належить заздалегідь визначена частка

Ст. З Закону України «Про власність» передбачає можливість виникнення спільної сумісності власності з участю громадян, юридичних осіб і держави. На нашу думку, ця норма закладена на майбутнє. Що ж до дію­чих суспільних відносин у сфері спільної сумісної влас­ності, то Закон України «Про власність» передбачає виникнення спільної сумісної власності подружжя (ст. 16). До спільної сумісної власності відноситься також майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї (ст. 17), а також майно, що належить особам, які ведуть селянське (фермерське) (ст. 18).

Право спільної сумісної власності осіб, які ведуть се­лянське (фермерське) господарство.

В ст. 2 цього закону дається визначення селянського (фермерського) господарства. У ч. І названої статті за­значено, що це господарство є формою підприємництва .громадян України, які виявили бажання переважно осо­бистою працею членів цього господарства виробляти то­варну сільськогосподарську продукцію, займатися її пе­реробкою і реалізацією.

Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягай 16-річ-ного віку, інші родичі, які об’єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерсько­го) господарства не є особи, в тому числі й родичі, які працюють у ньому за трудовим договором. Селянське (фермерське) господарство може бути створене однією особою. Таким чином, у разі, якщо членами такого гос­подарства є кілька осіб, всі вони є спільними сумісними власниками майна сільського господарства. У їх власно­сті можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предме­ти особистого користування, предмети домашнього гос­подарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена про­дукція, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні па­пери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Володіння, користування і розпорядження майном здійснюється членами селянського (фермерського) гос­подарства за взаємною домовленістю.