Принципи права соціального забезпечення

Курсовая работа

Формування певних уявлень суспільства щодо соціального захисту населення, зокрема людей похилого віку, інвалідів, громадян пільгових категорій, потребує особливої турботи та допомоги з боку держави. Основними складовими державної політики є гарантування громадянам України прав на соціальний захист, посилення матеріальної підтримки найбільш соціально незахищених верств населення та своєчасного надання їм адресної допомоги.

Останнім часом знижується життєвий рівень більшої частини населення, відбувається розшарування суспільства за рівнем доходів, зростає безробіття, втрачаються стимули до продуктивної праці, погіршується демографічна ситуація.

Всі ці зміни відбуваються не просто так. Населення, розуміючи, що їх життєвий рівень з кожним новим законом, постановою, указом буде знижуватись, відмовляється працювати на користь держави; громадяни шукають дохід в інших країнах або ступають на шлях злочинності. Постає питання: чому це відбувається і як це змінити?

Я вважаю, що велика частка нашого сьогодні діючого законодавства побудована на чому завгодно, але тільки не на правових принципах. І в цьому є загальна проблема наших законотворців. Адже не просто так кожну дисципліну, кожну галузь права починають вивчати із її керівних засад, предмету, методу і, найголовніше, принципів.

Принципи права визначають шляхи вдосконалення правових норм і є тим самим керівними ідеями для законодавця. Вони — своєрідна сполучна ланка між основними закономірностями розвитку й функціонування суспільства та правовою системою. Завдяки принципам права система адаптується до найважливіших інтересів і потреб людини та суспільства, стає сумісною з ним.

Відомо, що право як загально соціальне явище виникає та існує незалежно від держави. Воно формується всіма соціальними інститутами громадянського суспільства, виникає на засадах безпосередньої взаємодії суб’єктів і існує у вигляді найбільш зрозумілих принципів правового порядку регулювання суспільних відносин. Тобто це таке право, яке безпосередньо утворює саме суспільство. Воно зумовлене природною свідомістю людей, їх життєвими потребами. Лише з появою держави виникає юридичне право у надрах уже існуючого загальносоціального права. Тому вважається, що принципи юридичного (позитивного) права необхідно шукати не в ідеологічних категоріях, а виводити безпосередньо з правової матерії. Відомий теоретик трудового права Р.З. Лівшиць зазначив, що «принципи права охоплюють усю правову матерію — і ідеї, і норми, і відносини — та надають їй логічності, послідовності, збалансованості. У принципах права ніби синтезується світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації. Принципи — це свого роду «сухий залишок» найбагатшої правової матерії, її суть, звільнена від конкретики. Принципи відіграють роль орієнтирів у формуванні права» Лившиц Р.З. Теория права. — М., 1994. — С. 195-196.. Отже, юридичне право не може суттєво відступати від усталених і апробованих постулатів загальносоціального права. Зрештою, більшість з них держава закріплює у нормативних актах і вони продовжують свою регулятивну функцію вже як юридичне право.

6 стр., 2715 слов

Ознаки та принципи правової держави

... від права взагалі, а від матеріальних умов життя суспільства та його класової структури. Як історичне явище правова держава розвивається та змінюється з розвитком суспільства та ... інститутів супроводжувалося розмежуванням громадянського суспільства та політики як самостійних частин супільства. Про нерозривний зв"язок громадянського суспільства та правової держави говорить існування ряду інститутів, ...

«Принципи загальносоціального права, — наголошує А.М. Колодій, — передаються юридичному праву, тому що законодавець не може не враховувати думки суспільства і тому що ця думка акумулюється насамперед у цих принципах — особливо це стосується демократичного (громадянського) суспільства» Колодій А.М. Принципи права україни. — К., 1998. — С. 42..

Система чинного юридичного права повинна своїм змістовним нормативним наповненням чітко відповідати конкретним принципам права. Якщо через якісь об’єктивні обставини ті чи інші принципи права припиняють своє існування, то норми права, інститути або галузі, які на них опиралися, зазвичай втрачають свої регулятивні властивості. Так само, якщо певні правові акти розроблено і прийнято законодавцем без урахування вимог принципів права, то вони не забезпечуватимуть ефективного регулювання суспільних відносин і їх, зрештою, потрібно буде або скасувати, або вдосконалювати.

Саме тому я вважаю, що тема моєї курсової роботи є важливою і потребує детального вивчання і застосування на практиці при складанні нових законопроектів, які стосуються не тільки соціального забезпечення, але й усіх інших галузей права.

I. Загальна характеристика галузевих та внутрігалузевих принципів права соціального забезпечення

Правові ідеї і тенденції можуть вважатися основними принципами права соціального забезпечення лише тоді, коли вони відповідають певним вимогам. Це повинні бути саме такі правові ідеї, що спрямовані на регулювання суспільних відносин в сфері соціального забезпечення. Вони мають відображати принципи політики держави в галузі регулювання поведінки учасників у цих суспільних відносинах. При цьому кожна правова ідея повинна проявлятися у законодавстві про соціальне забезпечення таким чином, щоб бути закріпленою в конкретній правовій нормі безпосередньо або побічно.

Принципи права соціального забезпечення в загальному вигляді не сформульовані ні в Конституції України, ні в законодавстві про соціальне забезпечення. Але вони можуть бути виведені з аналізу і встановлення загальних, найбільш суттєвих рис фактичного змісту сукупності норм права соціального забезпечення. Вони являють собою об’єктивні закономірності в соціальному забезпеченні і проходять через всю систему соціального забезпечення, відображуючи закономірності економічного розвитку держави і головні цілі економічної політики. Так ч. 3 ст. 46 Конституції України передбачає, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законодавством. Під прожитковим мінімумом розуміється вартісна величина, достатня для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я, набору продуктів харчування, непродовольчих товарів і мінімальних послуг, необхідних для задоволення основних соціальних потреб особи. Але на сьогодні відповідним чинним законодавством, в силу причин, зазвичай, економічного характеру, передбачені розміри більшості пенсій і соціальних допомог значно менші від прожиткового мінімуму, встановленого законодавством. Разом з тим з боку держави постійно вживаються відповідні заходи щодо підвищення розмірів пенсій та допомог. Лавріненко О.В. Трудове право та право соціального забезпечення: навчально-методичні матеріали. —

4 стр., 1924 слов

Право європейського союзу: принципи, система, источники

... принципів, це загальні принципи права ЄС, також сформульовані і закріплені переважно рішеннями Європейського суду, визначає утримання і порядок всіх правових актов. ПРИНЦИП ... Принципи верховенства і прямої дії спрямовані на забезпечення повної та однакової реалізації всіх нормативних актів, складових правову систему ЄС, дотримання правий і обов’язків, встановлених у поновлюваних джерелах права ЄС, ...

Д.: «Вебер», 2007. — С. 448.

Визначення правових принципів має важливе як теоретичне, так і практичне значення. Для права соціального забезпечення теоретичне значення правових принципів полягає в тому, що вони дають можливість порівняти право різних країн, а також право однієї країни на різних історичних етапах. Наприклад, для порівняння можна навести деякі системи принципів права соціального забезпечення, які були сформульовані за часів колишнього Радянського Союзу в період адміністративно-планової економіки, на основі старої бюджетно-розподільчої моделі соціальної політики за панування виключно класового підходу, заідеологізованих поглядів на принципи права, та системи принципів права соціального забезпечення, що розроблені в юридичній літературі за часів самостійності України в період переходу до економічних ринкових відносин та реформування державної системи соціального забезпечення. В юридичній літературі з права соціального забезпечення наводяться різні системи принципів. Так, О.Д. Зайкін, пропонує свою систему галузевих принципів:

1) поширення соціального забезпечення на всіх громадян;

2) багатоманітність форм і видів соціального забезпечення громадян;

3) здійснення соціального забезпечення за рахунок суспільства;

4) єдність і диференціація соціального забезпечення громадян;

6) участь трудящих в організації права на соціальне забезпечення;

7) стимулювання трудової діяльності інвалідів і престарілих;

8) охорона права громадян на соціальне забезпечення. Зайкін О.Д. Советское право социального обеспечения. — М.: Изд-во МГУ, 1982. — С. 55.

В.С. Андреев до галузевих принципів права соціального забезпечення відносить:

1) принцип усеосяжності соціального забезпечення;

2) принцип усебічності й багатоманітності його видів;

3) принцип забезпечення за рахунок державних і суспільних коштів;

4) принцип забезпечення у високих розмірах, які відповідають рівневі задоволення потреб громадян, що склався на даному етапі розвитку суспільства;

5) принцип здійснення забезпечення самими трудящими через органи державного управління і громадські організації. Андреев В.С. Право социального обеспечения в СССР: Учеб. Пособие. — М.: Юрид. лит., 1987. — С. 60.

С.М. Синчук та В.Я. Буряк пропонують таку систему галузевих принципів:

1) поширення права соціального забезпечення на всіх громадян незалежно від громадянства, форми та виду суспільно-корисної діяльності;

24 стр., 11557 слов

Основи теорії права

... Основи теорії права». Мета роботи - розглянути в роботі основні поняття з таких тем: соціальні норми; місце і роль права в системі соціальних норм; поняття права; принципи та функції права; ... різноманітними засобами соціального впливу. Залежно від способу їх утворення і забезпечення соціальні норми ... з урахуванням принципів правди, справедливості, гуманізму та милосердя. Кожне право як елемент ...

2) здійснення забезпечення на рівні не нижче встановленого у державі соціальних стандартів;

3) здійснення забезпечення у випадку настання соціального ризику. Універсальність соціального забезпечення;

4) державна гарантованість права на соціальне забезпечення;

5) принцип справедливості та неупередженості;

6) принцип поєднання солідарної та індивідуальної відповідальності;

7) диференціація умов та обсягів соціального забезпечення;

8) принцип ефективності. Адресний характер соціального забезпечення. Синчук С.М., Буряк В.Я. Право соціального забезпечення України: Навчальний посібник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2006. — С. 15.

З наведеного не важко помітити, що скільки вчених стільки і думок. У своїй курсовій роботі я буду характеризувати найбільш важливі, на мою думку, галузеві принципи права соціального забезпечення.

Внутрігалузеві принципи покладені в основу побудови певного інституту права, визначають його особливості. Тимченко С.М. Правознавство: Навчальний посібник. — 2-ге вид., стер. — Суми: ВТД «Університетська книга», 2008. — с. 48. Внутрігалузеві принципи права соціального забезпечення поділяються на принципи пенсійного права, принципи допомогового права та принципи соціально-обслуговувального права.

II. Зміст галузевих принципів права соціального забезпечення

Галузеві принципи, що виражають сутність та призначення норм, покликаних регулювати соціально-забезпечувальні відносини, за своїм значенням та важливістю можна вважати абсолютно рівнозначними для права соціального забезпечення. Послідовність розміщення їх у класифікаційному ряду з верху до низу є досить умовною. Вона базується переважно на існуючих традиціях, що склалися в науці права соціального забезпечення. Тому, наприклад, розташування принципу відповідності соціального забезпечення міжнародним стандартам соціального захисту в кінці переліку тих засад, на яких базується право соціального забезпечення, не можна сприймати як результат другорядності чи меншовартості його серед інших принципів, що посідають більш високі позиції в загальному ряду основних засад. Насправді ж роль і значимість цього принципу для права соціального забезпечення є такими ж об’єктивними і важливими, як і всіх інших. Більше того, він фактично відображає одне з невід’ємних соціальних прав людини і міститься у багатьох міжнародно-правових актах та є своєрідним фундаментальним положенням, яке безпосередньо впливає на формування інших закономірностей розвитку права соціального забезпечення. Ярошенко І.С. Право соціального забезпечення: Навч. посібник.- К.: КНЕУ, 2005. — С. 15.

Галузеві принципи права соціального забезпечення як галузі права можна поділити на змістовні і формальні. Змістовні принципи формулюють загальні засади змісту права на соціальний захист. Формальні принципи відображають якість юридичного механізму забезпечення такого права.

До змістовних принципів належать такі:

1) всезагальність соціального захисту;

2) всебічність (універсальність) соціального захисту;

4 стр., 1763 слов

Хартія основних прав європейського союзу як інструмент забезпечення прав людини

... проблемами забезпечення прав людини в Європейському Союзі змістовно займається Августин Хосе Менендес, який у своїх роботах зосереджується на детальному аналізі Хартії основних прав Європейського Союзу ... і Декларацію Європейського Співтовариства в розділі Основних соціальних прав робітників та ін. Хартія Основних прав покликана замінити багато джерел і систем захисту основних прав, що співіснують ...

3) рівність прав і можливостей та заборона дискримінації;

4) диференціація умов та рівня соціального захисту;

5) наукова та економічна обґрунтованість соціальних стандартів;

6) незменшуваність змісту та обсягу прав у сфері соціального захисту при прийнятті нових законів;

7) державна гарантованість встановлених прав у сфері соціального забезпечення.

До формальних принципів можна віднести такі:

1) збереження прав у галузі соціального забезпечення;

2) захист законних сподівань;

3) юридичної ясності;

4) реальності проголошених прав;

5) судового захисту права людини на соціальне забезпечення. Болотіна Н.Б. Право соціального захисту України: Навч. посіб. — К.: Знання, 2005. — С. 130.

Моя задача полягає у розкритті змістовних принципів права соціального забезпечення.

1. Принцип всезагальності права на соціальне забезпечення

Цей принцип у сучасній літературі формулюється у дещо іншій редакції. Зокрема, російські автори традиційно визначають його як всезагальність соціального забезпечення, тим самим акцентуючи увагу при його визначення власне на «рівній можливості для кожного отримати певні види соціального забезпечення при настанні вказаних у законі юридичних фактів». Тобто за такого формулювання «керівна ідея» (принцип) спрямовується передусім на факт реалізації права на соціальне забезпечення, на сферу правовідносин, а не на власне право (правові норми).

Принципи ж права, як було зазначено, — це керівні ідеї для формування права, яке зрештою виступає передумовою правовідносин та визначає їх зміст.

Принципи права визначають сутність права як системи норм, становлять його основу, фундамент. А цією основою для юридичного права є норми загальносоціального права — права більш високого рівня, що формує і визначає волю законодавця при створенні юридичного права. Тому більш правомірним буде визначати одним із принципів юридичного права соціального забезпечення норму, яка належить до сфери загальносоціальних прав людини, — право на соціальне забезпечення. Останнє, діставши своє закріплення у Загальній декларації прав людини (1948), у Міжнародному пакті про соціальні, економічні і культурні права (1966), стало писаним правилом, за яким національні системи права вибудовують правові норми, що виражають все загальність права на соціальне забезпечення. Суть цього принципу полягає у тому, що всі громадяни мають однакові можливості соціального забезпечення їх у разі настання визначених у законодавстві юридичних фактів незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і службового становища, місця проживання, належності до релігії та інших обставин.

Згідно з цим принципом держави визнають право на соціальне забезпечення як за своїми громадянами, так і за іноземцями та особами без громадянства. При цьому іноземцям та особам без громадянства це право гарантується за умови їх постійного проживання на території України. Тому буквально тлумачити формулювання ст.46 Конституції України нашої держави, де вказується, що «громадяни мають право на соціальний захист…», як його закріплення винятково лише за громадянами України не можна. Чимало інших соціально-економічних прав, що передбачені Конституцією нашої держави, подаються у відповідних статтях з формулюванням: «Кожен має право…», тобто без вимоги щодо громадянства. Отже, гарантуючи кожному, наприклад, право на працю, право на зайняття підприємництвом тощо, держава забезпечує таким особам і соціальний захист у разі настання відповідних обставин. Так, Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від виду діяльності та господарювання. Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003. Інша річ, що іноземні громадяни та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, правом на соціальне забезпечення не користуються. Вони можуть отримати таке забезпечення від своїх держав, у громадянстві яких перебувають, або на підставі міждержавних угод, якщо Україна є їх учасником.

14 стр., 6616 слов

Право соціального захисту, як галузь права, наука та навчальна дисципліна

... єдиного закону про соціальне забезпечення. Між вченими і сьогодні не досягнуто одностайності щодо кола юридичних норм, які б утворювали власне галузь права соціального забезпечення. Зокрема в ... сфері соціального захисту, їх обов'язки, права і відповідальність; 5) норми про бюджетні призначення з Державного бюджету України за державною програмою "Соціальний захист та соціальне забезпечення", в ...

Всезагальність права на соціальне забезпечення як принцип права знаходить своє вираження при визначенні пенсійного забезпечення, а також інших соціальних виплат та допомог. Спеціальних обмежень щодо реалізації права на соціальне забезпечення законодавство України не встановлює. Пилипенко П.Д. Право соціального забезпечення України. — К.: Ін Юре, 2010. — С. 62-64.

2. Принцип залежності права на соціальне забезпечення від соціального ризику

Цей принцип права соціального забезпечення лежить в основі визначення сфери правового регулювання, а також вказує на підставу виникнення в особи права на соціальне забезпечення.

Існує чотири основні концепції обґрунтування сфери соціально-забезпечувальних відносин: непрацездатність, соціальна аліментарність, індивідуальна форма розподілу та соціальний ризик. Саме теорія соціального ризику найбільш повно та об’єктивно відображає сутність цієї групи суспільних відносин і саме завдяки соціальним ризикам визначається сфера застосування права соціального забезпечення. Тобто саме об’єктивний характер соціальних ризиків (а принципи права зазвичай і належать до явищ об’єктивного порядку) засвідчує належність їх до тих засад, на яких базується право соціального забезпечення як системи норм.

Самі по собі соціальні ризики (непрацездатність, хвороба, безробіття) не дають підстав для правового регулювання і створення правових норм. Вони об’єктивно існували з давніх часів, але їм не надавалося жодного юридичного значення, аж поки суспільство не досягло відповідного рівня розвитку, коли настала потреба у їх узаконенні. Суспільство об’єктивно потребувало захисту від безробіття, нещасних випадків тощо. У результаті цього соціальні ризики дістали належне їм визнання і з’явилася окрема група суспільних відносин, які підпадали під сферу правового регулювання. Правові норми, що ними впорядковувалися такі відносини, потрапилиу залежність від соціальних ризиків. Сутність і призначення цих норм, а також тенденції їхнього розвитку стали визначатися характером соціальних ризиків, на яких базувалися суспільні відносини, що потребували правового регулювання. Тобто принципом права соціального забезпечення вважаються не самі соціальні ризики як об’єктивні явища, а об’єктивно існуюча залежність цієї галузі права від соціальних ризиків. Соціальними ризиками вчені називають такі життєві обставини, які породжують суб’єктивне право особи на соціальне забезпечення. Болотіна Н.Б. Концепція кодифікації законодавства України про соціальне забезпечення / Право України, 1996. — №7. — С. 52. При цьому легальне визначення цього явища у законодавстві відсутнє, як і немає якогось єдиного нормативного переліку соціальних ризиків. Щоправда, такі переліки містяться у деяких документах Міжнародної організації праці та в міжнародно-правових актах про права людини. Однак наявні там системи соціальних ризиків не є вичерпними, оскільки не передбачають усіх підстав соціального забезпечення. А тому у питанні про соціальні ризики важливим залишається з’ясування критеріїв, що їх характеризують. Лише визначення найбільш характерних ознак цього явища дозволить повною мірою розкрити систему ризиків за правом соціального забезпечення.

2 стр., 890 слов

Предмет, методи та система права соціального забезпечення

... правової категорії її (форми, види соціального забезпечення). До норм загальної частини права соціального забезпечення відносяться ст. ст. 46, 92 Конституції України, До особливої частини права соціального забезпечення відносяться всі інші норми, що детально ...

право соціальний забезпечення

Прийнято вважати, що соціальні ризики, аби набути значення юридично значимих фактів, що безпосередньо впливають на виникнення в особи права на соціальне забезпечення, повинні відповідати таким критеріям:

  • по-перше, вони повинні належати до явищ матеріального світу і не можуть бути вигаданими подіями;
  • по-друге, обов’язковою умовою є відображення їх у правових нормах, оскільки тільки в такому разі вони набувають юридичного значення;
  • по-третє, з їх появою настають обставини, що слугують підставами для виникнення правовідносин у сфері соціального забезпечення.

Отже, лише ті соціальні події, що відповідають зазначеним критеріям, належать до соціальних ризиків. Вони ж безпосередньо впливають на характер норм права соціального забезпечення, визначаючи їх сутність та регулятивні властивості. Через соціальні ризики фактично проявляється і соціальна спрямованість права соціального забезпечення, яке з огляду на таку залежність належить до сфери галузей соціального права, права більш високого порядку у системі вітчизняного права. Це принципове положення є важливим для всієї правової системи нашої країни, оскільки завдяки йому відбувається утвердження прав людини у суспільстві як найвищої цінності, а їх захист визнається одним із головних пріоритетів правової держави. Герасимів Т.З. Поняття та види принципів права соціального забезпечення. — Л.: ЛІВС при НАВС Укр., 2001. — №1. — С. 156-157.

3. Принцип універсальності, диференціації та розмаїття видів соціального забезпечення

Інколи його ще визначають як забезпечення громадян у всіх випадках втрати працездатності, множинність видів такого забезпечення. У деяких підручниках цей принцип поділено на два принципи: всебічність або універсальність і комплексність чи гарантованість соціальної допомоги у випадках, коли людина потребує її в силу обставин, визнаних соціально значимими та множинність видів соціального забезпечення .

Під універсальністю розуміють забезпечення фізичних осіб у всіх випадках непрацездатності і втрати джерел до існування не з їхньої вини чи понесення додаткових витрат в обставинах, які держава вважає соціально значимими. Норми права зазначеного забезпечення надають юридичне значення таким фактичним обставинам, як хвороба, безробіття, старість (досягнення пенсійного віку), трудове каліцтво чи професійне захворювання. Як юридичні факти вони призводять до виникнення, зміни чи припинення соціально-забезпечувальних відносин. Цей перелік не лише не зменшується, а поступово розширюється і враховує всі можливі ситуації, що зобов’язують державу надати особі, яка перебуває у скрутному становищі, встановлені законом види матеріального забезпечення.

4 стр., 1791 слов

Право европейского союза : принципы , система , источники

... принципы права Европейского Сообщества. Принципы права ЕС включают две группы: принципы, определяющие юридическую силу норм и источников права ЕС, их соотношение с национальным правом государств-членов и общие принципы права. Принцип верховенства права ... в нём положения становятся непосредственно действующим правом на всей территории Европейского Союза, обязательными как для государств-членов, так и ...

Нормативні акти передбачають диференціацію видів, умов і рівня (норм) названого забезпечення залежно від низки соціально значимих обставин, що характеризують, зокрема, суб’єктивні властивості особи та її сім’ї (стать, вік, сімейний стан, наявність утриманців тощо), трудову діяльність (тривалість трудового (страхового) стажу, розмір заробітної плати), характер зазначеної діяльності (зайнятість на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці, специфіка професії), місцевість, де живе людина (гірські населені пункти), нужденність. На обсяг прав у сфері соціального захисту населення впливають норми, що встановлюють додаткові права для окремих категорій громадян. Пільгове законодавство розвивалося стихійно і без наукових обґрунтувань. Тепер його критикують, але воно продовжує розвиватися. Диференціація соціального забезпечення через встановлення певних пільг окремим групам громадян повинна мати певні межі. Інакше вона не досягатиме поставленої мети і призведе до накопичення негативних тенденцій у цій сфері, до порушення інших принципів права.

Множинність видів соціального забезпечення (багато авторів розглядають його як самостійний принцип зазначеного права) виявляється в тому, що в разі настання того чи іншого соціального випадку держава надає особі матеріальну підтримку різними способами (пенсії, допомоги, компенсації, соціальні послуги тощо).

Так, види названих послуг та матеріального забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням зазначені у ст. 25 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування і конкретизовані в законах за окремими видами цього страхування. У ст. З Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» передбачені такі види державної допомоги: у зв’язку з вагітністю та пологами; одноразова допомога при народженні дитини; допомога з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку тощо. Законами встановлені й інші види забезпечення за рахунок бюджетних коштів. Сташків Б.І. Теорія права соціального забезпечення: Навч. посіб. — К.: Знання, 2005. — С. 134-136.

4. Принцип гарантування соціальним забезпеченням гідного рівня життя особи

Вважається, що витоки цього принципу містяться у міжнародно-правових документах про права людини. Зокрема, Загальна декларація прав людини (1948) у ст.25 проголошує, що кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини. Його відображення знаходимо і у Конституції України. Тут, у преамбулі, серед інших обставин, що спонукали до ухвалення Основного Закону нашої держави, вказується і на турботу «про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя». Конституція України від 28.06.1996 р.

8 стр., 3976 слов

Принцип уважения прав человека в системе основных принципов современного ...

... обязательств); основные принципы защиты прав народов, наций и человека (в эту группу справедливо включены принципы равноправия и самоопределения народов; уважения прав человека и его основных свобод) [11, с. 91-92]. М. В. Филимонова предлагает объединить основные принципы общего международного права в ...

З цією метою в Україні було ухвалено Закон України «Про прожитковий мінімум», яким закладено основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень. Цим Законом прожитковий мінімум визначається як вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 р. Прожитковий мінімум розраховується на місяць на одну особу і при цьому окремо визначається стосовно основних соціальних і демографічних груп населення. Тобто встановлюється прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років; від 6 до 18 років, а також окремо — для працездатних осіб та для тих, які втратили працездатність.

У сфері соціального забезпечення прожитковий мінімум застосовується для встановлення мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України та законів нашої держави. Він також має юридичне значення при визначенні права на призначення соціальної допомоги та державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування й забезпечення у сфері охорони здоров’я, освіти, соціального обслуговування тощо.

Законом передбачено, що прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення спеціальної науково-громадської експертизи сформованих наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг. А затвердження прожиткового мінімуму на одну особу, в тому числі й за основними соціальними і демографічними групами населення, відбувається щорічно Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України. Передбачається, що це приурочується до початку розгляду Державного бюджету України та підлягає періодичному перегляду відповідно до зростання індексу споживчих змін.

Отже, прожитковий мінімум є тим соціальним стандартом, що має забезпечувати гідні умови життя громадян нашої держави і тим самим слугувати основою для ухвалення норм права соціального забезпечення як окремої галузі у системі вітчизняного права. Однак сам прожитковий мінімум не слід абсолютизувати і тим більше ототожнювати із принципом права. Він є всього лише найнижчою межею забезпеченості людини і, очевидно, не свідчить про добробут, який гарантує гідний рівень життя особи. Тому принципом права соціального забезпечення, яким повинен керуватися законодавець у своїй правотворчій діяльності, залишається ідея про гарантування соціальним забезпеченням гідного життєвого рівня, а не досягнення прожиткового мінімуму. Герасимів Т.З. Принципи права соціального забезпечення України. — дрогобич: «Відродження», 2002. —

С. 76-78.

III. Зміст внутрігалузевих принципів права соціального забезпечення

Внутрігалузеві принципи права стосуються певного структурного підрозділу галузі права. При прийнятті законів у сфері соціального забезпечення законодавець прагне закріпити в них нормативно-правові принципи, на підставі яких фізичним особам надаються окремі види матеріального забезпечення. Як правило, це ті основні засади, які належать до загальноправових, галузевих, окремих правових інститутів чи їхніх груп принципів права. Так, у ст.5 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування закріплені принципи, що стосуються всіх п’яти видів загальнообов’язкового державного соціального страхування. Ці принципи конкретизовані в законах з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування. Проте я не буду перераховувати ці принципи та закони, а відразу перейду до класифікації внутрігалузевих принципів права соціального забезпечення.

Як вже зазначалося у розділі I моєї курсової роботи, внутрігалузеві принципи поділяються на принципи пенсійного права, принципи допомогового права та принципи соціально-обслуговувального права. До принципів пенсійного права відносяться: принцип поєднання накопичувальної та солідарної пенсійних систем; принцип особистої відповідальності працівника за рівень свого матеріального забезпечення при виході на пенсію; принцип забезпечення пенсіями в усіх випадках втрати працездатності; принцип права вибору пенсійних виплат та поєднання пенсійного забезпечення з іншими соціальними виплатами. До принципів допомогового права належать: принцип мобільності в наданні допомоги; принцип адресності; принцип комплексності; принцип соціального реагування та ін. До принципів соціально-обслуговувального права відносяться: принцип поваги до гідності особи та дотримання прав людини при наданні соціальних послуг; принцип надання соціальних послуг безоплатно або за часткову оплату; принцип добровільності та ін.

1. Принципи пенсійного права

Принцип поєднання солідарної та накопичувальної пенсійних систем. У світі існує кілька сот пенсійних систем, які можна звести до трьох моделей: 1) система державного пенсійного забезпечення, що базується на бюджетному фінансуванні виплати пенсії (колишній СРСР); 2) система пенсійного страхування, що базується на фінансуванні виплати пенсії за рахунок самостійних страхових пенсійних фондів чи бюджетів (застосовується в багатьох країнах); 3) система примусового накопичування, що базується на фінансуванні виплати пенсій за рахунок державних пенсійних фондів (Чилі).

У ринкових умовах можуть застосуватись останні дві пенсійні моделі, які і впроваджуються в Україні.

Державна розподільча система реформувалася в солідарну систему, що означає солідарність поколінь, регіонів та високо-забезпечених і малозабезпечених членів суспільства. Виплата пенсій непрацездатним здійснюється за рахунок поточних внесків працюючих. Вона передбачає встановлення розмірів пенсій залежно від страхового стажу та розміру заробітної плати, з якої сплачені внески, облік яких здійснюється персоніфіковано в Пенсійному фонді України, її мета — захист людей похилого віку від бідності.

Накопичувальна система, яка вводиться в Україні, зобов’язує осіб, що працюють, перераховувати частину свого заробітку на індивідуальні ощадні рахунки. Ці кошти будуть інвестуватися, а інвестиційний дохід зараховуватиметься на ті самі індивідуальні рахунки. Після досягнення платниками пенсійного віку вони можуть зняти накопичені кошти. Загальнообов’язкова накопичувальна система забезпечить громадян додатковими виплатами після виходу на пенсію та зменшить навантаження на солідарну систему.

Для високооплачуваних категорій громадян передбачена система недержавного пенсійного страхування, яка забезпечує додаткову пенсію шляхом добровільних внесків громадян. Основою цієї системи є недержавні пенсійні фонди, в тому числі, створені за корпоративними та професійними ознаками. Ця система дає змогу громадянам, які сплачують більші внески протягом періоду трудової діяльності, підтримувати після виходу на пенсію досягнутий раніше життєвий рівень.

Змішана пенсійна система дає можливість постійно підвищувати рівень життя непрацездатних осіб, які припинили трудову діяльність, встановити залежність розмірів пенсій від величини заробітку і трудового стажу, забезпечити фінансову стабільність пенсійної системи, заохотити громадян до заощадження коштів на старість, створити ефективну і дієву систему адміністративного управління в пенсійному забезпеченні. Бойко М.Д. Право соціального забезпечення України: Навч. посіб.: — К.: «Олан», 2004. — С. 60-61.

Принцип особистої відповідальності працівника за рівень свого матеріального забезпечення при виході на пенсію. Людина, виходячи на пенсію, бажає нести звичні для неї витрати, а розмір призначеної пенсії часто буває набагато нижчий від раніше отримуваного заробітку. Це змушує її на початку трудової діяльності думати про своє матеріальне забезпечення в старості. Вона прагне, перш за все, заробити максимальну пенсію, що залежить від тривалості трудового (страхового) стажу і розміру заробітної плати (сплати страхових внесків), бере участь у недержавних пенсійних програмах, заощаджує кошти на «чорний день». Держава гарантує лише мінімальний розмір пенсії, а все інше повністю залежить від людини. Ідея залежності розміру пенсії від тривалості трудового (страхового) стажу і суми заробітку (доходу) за певний час, а в майбутньому і за всю трудову діяльність становить суть цього принципу пенсійного права.

Принцип забезпечення пенсіями в усіх випадках втрати працездатності.

Втрата працездатності означає втрату джерела доходу, що змушує суспільство шукати його заміну. Такою заміною і є пенсія. Вона виплачується в разі настання непрацездатності через інвалідність, досягнення певного віку (вислуги років), що підтверджує юридичну непрацездатність, а також при втраті годувальника непрацездатних членів сім’ї і в інших випадках визначених законом. Таким чином, пенсійним забезпеченням охоплені всі можливі випадки непрацездатності, що породжує у людей відчуття соціальної захищеності, впевненість у завтрашньому дні.

Принцип обов’язковості державного пенсійного страхування для всіх найманих та самозайнятих працівників і призначення пенсій тільки тим, хто сплачував внески. У пенсійному законодавстві дається перелік осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню. Ними, передусім, є особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від форм власності та господарювання і у фізичних осіб, та особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності. Вони страхуються від таких соціальних ризиків, як інвалідність, смерть годувальника, досягнення пенсійного віку, нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання.

Застраховані особи самі сплачують страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування або за них сплачують ці внески у встановленому законодавством порядку. Відповідні внески сплачуються і при добровільному пенсійному страхуванні. Таким чином, вони беруть участь у формуванні коштів для майбутніх пенсійних виплат. Пенсія призначається тільки за умови сплати страхових внесків. Особа, яка сама не сплачувала чи за неї не сплачували страхових внесків, права на конкретний вид пенсії не має. Сташків Б.І. Теорія права соціального забезпечення: Навч. посіб. — К.: Знання, 2005. — С. 141-142.

2. Принципи допомогового права

Принцип мобільності в наданні допомоги. Метою надання . допомоги є сприяння у подоланні складних життєвих обставин, які, як завжди, виникають несподівано, і на них необхідно оперативно реагувати. Допомоги надаються на загальнодержавному, місцевому і локальному рівнях. Вони передбачені законами, постановами Кабінету Міністрів України, рішеннями місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, локальними нормативними актами, що приймаються підприємствами, установами, організаціями.

Незважаючи на те, що право надавати допомогу мають багато суб’єктів, в Україні немає вичерпного переліку допомог. Відповідні органи вправі доповнювати цей перелік у разі необхідності соціальної підтримки якої-небудь категорії громадян. Це, перш за все, стосується одноразових допомог.

В Україні немає не лише переліку всіх можливих допомог, а й переліку суб’єктів права на надання їх. Державним органам надані широкі повноваження щодо виділення на ці потреби бюджетних коштів. Суб’єкти підприємницької діяльності практично необмежені у праві надання матеріальної підтримки своїм членам або виділенні коштів на благодійництво.

Складовою принципу мобільності є доступність отримання допомоги. Право на неї має будь-яка особа, котра потрапила у складну життєву ситуацію, якій надано правове значення. Потреба в терміновому призначенні допомоги змушує до встановлення стислих строків розгляду заяв, мінімальних умов (підстав) її надання, спрощеного порядку розв’язання всіх питань за місцем проживання особи, яка потрапила у скрутне матеріальне становище.

Принцип адресності.

Матеріальної підтримки потребують насамперед особи, які здійснюють догляд за дітьми певного віку, дітьми-інвалідами віком до 16 років, інвалідами 1-ї групи або за особами, які досягли 80-річного віку, неповні сім’ї, сім’ї, що мають трьох і більше дітей віком до 16 років, пенсіонери, інваліди, студенти, безробітні, біженці, переселенці, хворі на певні захворювання тощо. При наданні державної соціальної допомоги застосовується такий критерій, як наявність середньомісячного сукупного доходу, нижчого від прожиткового мінімуму. Лише після законодавчого встановлення цього критерію та понять прожитковий мінімум і середньомісячний сукупний дохід почали говорити про адресність надання соціальної допомоги в сучасному розумінні цього терміна.

Залежність розміру допомоги від рівня доходів і величини прожиткового мінімуму становить суть принципу адресності, що конкретизує загальноправовий принцип справедливості. Людина, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму, є бідною і вправі надіятись на допомогу з боку держави і суспільства.

Зараз відбувається процес оновлення законодавства про допомоги з урахуванням цього принципу.

З метою подальшого розвитку адресної допомоги здійснюються такі заходи: 1) ведеться робота щодо впорядкування пільг та допомог, що надаються різним категоріям населення; 2) удосконалюється механізм надання субсидій на сплату за житло, за комунальні послуги, за паливо; 3) надаються пільги та послуги окремим категоріям громадян з метою забезпечення їхньої життєдіяльності; 4) проводиться реформування нормативно-правової бази надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям та одиноким непрацездатним громадянам на основі врахування їхнього сукупного доходу; 5) створюється система контролю за ефективним та раціональним використанням коштів для надання державної соціальної допомоги;

6) впроваджується єдина обліково-інформаційна система одержувачів соціальної допомоги.

При наданні допомоги із фондів соціального страхування адресність полягає в тому, що право на допомогу мають застраховані особи, які тимчасово, повністю або частково втратили засоби до існування через непрацездатність чи безробіття або понесли додаткові витрати у зв’язку з народженням чи смертю, що негативно вплинуло на сімейний бюджет. Прожитковий мінімум тут до уваги не береться.

Принцип комплексності.

3. Принципи соціально-обслуговувального права

Принцип надання соціальних послуг безоплатно або за часткову оплату. До соціальних послуг належать такі, що надаються повністю чи частково за рахунок коштів соціального страхування, державного бюджету, благодійних внесків. Порядок надання таких послуг регулюється нормами соціально-обслуговувального права. Фізичні особи переважно отримують соціальні послуги безоплатно або, в окремих випадках, за часткову оплату. Підставою для отримання соціальних послуг є наявність передбачених законом складних життєвих обставин: інвалідність, похилий вік, сирітство, відсутність певного місця проживання тощо. Для надання соціальних послуг створюються установи соціального обслуговування (будинки-інтернати, школи-інтернати, центри, територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, відділення соціальної допомоги вдома тощо).

Вони утримуються, в основному, за рахунок: 1) коштів місцевих бюджетів; 2) інших надходжень, у тому числі у вигляді прибутку від діяльності своїх структурних підрозділів, що надають послуги; 3) осіб, які користуються послугами цих установ або їхніх дітей (батьків); 4) коштів благодійних фондів, пожертвувань окремих громадян, підприємств, установ і організацій та інших джерел. Безоплатність чи часткова оплата наданих соціальних послуг свідчить про їхню доступність для всіх, хто такої допомоги потребує.

Принцип добровільності. Соціальне обслуговування здійснюється за умови добровільної згоди особи-претендента на отримання соціальних послуг. В окремих випадках таку згоду дають законні представники (батьки, усиновителі, опікуни і піклувальники).

Соціальні послуги надаються лише за наявності письмової заяви підопічного чи його законного представника, що підтверджує згоду на добровільне отримання соціальних послуг. Примусове поміщення до стаціонарної соціальної установи можливе лише у випадках, передбачених законом.

Добровільність означає не лише згоду на соціальне обслуговування, а й відмову від нього. Відмова також оформляється письмовою заявою. Підопічний може в будь-який час знову звернутися із заявою про надання соціальних послуг.

Згода на соціальне обслуговування і відмова від нього означає, що заінтересовані особи повинні бути детально проінформовані про види і форми соціального обслуговування, показання і протипоказання для його здійснення, про умови часткової оплати окремих соціальних послуг, а також про інші умови надання конкретних соціальних послуг. Вони також попередньо ознайомлюються з умовами проживання чи перебування в установах, де будуть утримуватися, і видами соціальних послуг, які їм там будуть надавати.

Принцип конфіденційності. Слово конфіденційність латинського походження, воно тлумачиться як довірливий, секретний, той, що не підлягає розголошенню, публікації. Відомості особистого характеру, що стали доступними працівникам соціальних установ у процесі надання ними соціальних послуг, становлять професійну таємницю. За розголошення таких відомостей соціальні працівники несуть відповідальність, що передбачена чинним законодавством. Сташків Б.І. Теорія права соціального забезпечення: Навч. посіб. — К.: Знання, 2005. — С. 153-155.

ВИСНОВОК

При написанні даної курсової роботи було досліджено і опрацьовано багато галузевих та внутрігалузевих принципів права соціального забезпечення. Принципи, як керівні ідеї, мають важливе значення для ефективного функціонування всієї системи норм даної галузі права. За допомогою принципів не тільки формулюється сучасний державний підхід до правового регулювання сфери соціального забезпечення, але й визначається суть майбутніх правових норм. Принципи — це ідеї, виражені в формі правової норми. Це означає, що принципи є правовими приписами, причому приписами обов’язковими. Органами, які розглядають спори, пов’язані з соціальним забезпеченням громадян, основні принципи застосовуються як правила для тлумачення відповідних нормативних актів. Особливого значення принципи права набувають при реалізації норм права, в першу чергу тоді, коли відсутня конкретна правова норма і є потреба застосувати аналогію закону і навіть аналогію права. Тобто, правильно сформульовані принципи дозволяють усувати прогалини в законодавстві при застосуванні правових норм.

Характеризуючи принципи права соціального забезпечення, необхідно також зазначити, що суспільні відносини, які регулюються нормами цієї галузі, належать до так званих відносин перерозподілу. Право соціального забезпечення встановлює відповідну міру споживання у процесі розподілу тих ресурсів, які суспільство виділяє для потреб безробітних, хворих, інвалідів тощо. А оскільки такі ресурси не є безмежними і залежать від стану економічного розвитку країни, то нерідко принципи цієї галузі залишаються якби не до кінця витриманими у процесі правового регулювання і працюють на перспективу. Насамперед це стосується тих принципів, що спрямовані на забезпечення нужденним рівня соціальних виплат не нижче державних і міжнародних стандартів соціального захисту. Проте це не означає, що такі принципи не вписуються у загальну теорію про об’єктивний характер принципів права і їх не потрібно враховувати у процесі правотворчості. Недостатня ефективність правових норм, ухвалених у порушення таких принципів, повинна розглядатися як тимчасове явище перехідного періоду. У цьому разі принципи права якраз і відіграють роль орієнтирів для законодавця, досягнення яких у майбутньому означатиме забезпечення соціального захисту у державі на рівні, що визначається міжнародними стандартами.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28.06.1996 року.

2. Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року.

3. Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року.

4. Андреев В.С. Право социального обеспечения в СССР: Учеб. Пособие. — М.: Юрид. лит., 1987.

5. Бойко М.Д. Право соціального забезпечення України: Навч. посіб.: — К.: «Олан», 2004.

6. Болотіна Н.Б. Концепція кодифікації законодавства України про соціальне забезпечення / Право України, 1996.

7. Болотіна Н.Б. Право соціального захисту України: Навч. посіб. — К.: Знання, 2005.

8. Герасимів Т.З. Поняття та види принципів права соціального забезпечення. — Л.: ЛІВС при НАВС Укр., 2001.

9. Герасимів Т.З. Принципи права соціального забезпечення України. — Дрогобич: «Відродження», 2002.

10. Зайкін О.Д. Советское право социального обеспечения. — М.: Изд-во МГУ, 1982.

11. Колодій А.М. Принципи права україни. — К., 1998.

12. Лавріненко О.В. Трудове право та право соціального забезпечення: навчально-методичні матеріали. — Д.: «Вебер», 2007.

13. Лившиц Р.З. Теория права. — М., 1994.

14. Пилипенко П.Д. Право соціального забезпечення України. — К.: Ін Юре, 2010.

15. Синчук С.М., Буряк В.Я. Право соціального забезпечення України: Навчальний посібник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2006.

16. Сташків Б.І. Теорія права соціального забезпечення: Навч. посіб. — К.: Знання, 2005.

17. Тимченко С.М. Правознавство: Навчальний посібник. — 2-ге вид., стер. — Суми: ВТД «Університетська книга», 2008.

18. Ярошенко І.С. Право соціального забезпечення: Навч. посібник.- К.: КНЕУ, 2005.