Держава і право стародавнього Риму

Реферат

Міністерство освіти і науки України, Львівський національний університет імені Івана Франка

правничий факультет

Реферат

На тему:

Держава і право стародавнього Риму, Михайлець Олена Володимирівна

Львів 2011

Зміст

1 Вступ

2 Організація римського суспільства та утворення держави

3 Реформи Сервія Тулія

4 Суспільний та державний устрій Римської республіки

5 Джерела римського права

6 Криза рабовласницького способу виробництва. Криза рабовласницького ладу

7 Принципіат та домінант

8 Реформи Діоклетіана та Константина

9 Джерела римського права в період імперії

10 Висновок

11 Список використаної літератур

Вступ

Історія держави і права Стародавнього Риму є частиною історії античних суспільств, що вивчає процеси виникнення, розвитку і причини загибелі найбільшої та найвизначнішої рабовласницької держави стародавнього середземноморського світу.

На прикладі історії Риму, яка охоплює кілька епох, що становлять разом понад тисячоліття, можна простежити зародження, розвиток і занепад рабовласницького суспільства і держави в найбільш розвинених, класичних формах.

Рим набув всесвітньо-історичного значення не відразу. Початкова його історія припадає на ту епоху, коли багато рабовласницьких держав, зокрема на Близькому і Середньому Сході, існували вже не одне тисячоліття. Та й у Греції почали виникати міста-держави, які згодом відіграли виняткову роль в історії світової культури, коли землероби і пастухи, що жили по нижній течії ріки Тибру, ще тільки об’єдналися у первісні общини і створили невелике поселення, назване Кота.

Отже, виникнувши і розвинувшись значно пізніше від східних деспотій і грецьких держав, використавши їх державницький досвід, досягнення науки, культури і техніки, удосконаливши їх, Рим піднявся на новий, вищий щабель у розвитку людства. Рабовласницька суспільно-економічна формація у межах Римської держави досягнула найвищого ступеня свого розвитку. Проте згодом вся система суспільних відносин у рабовласницькому суспільстві призвела до його кризи, і в надрах його зароджуються елементи феодальних відносин.

3 стр., 1415 слов

Виникнення держави і права

... та призначення. Необхідність виникнення держави, здебільшого пов'язується із виникненням у суспільстві нерівності серед його членів, диференціацією на певні соціальні верстви (класи, стани), зміною форми і характеру зв'язків між ними ...

Римська держава, на відміну від грецьких полісів, поступово перетворилася з примітивної замкненої общини на могутню світову державу навіть за нинішніми оцінками, під владою якої перебували численні народи Європи, Азії та Африки, що знаходились на різних ступенях соціального розвитку. Рим створив найдосконалішу на ті часи стру туру державного механізму, який став своєрідним основоположником, зразком для наступних поколінь і держав, що виникли на руїнах Римської держави. Чимало його елементів, термінів, назв використовуються ще й сьогодні.

Підкоривши багато народів, племен, Рим управляв ними за допомогою тонко розрахованої політики «батога і пряника», поклавши в її основу широко застосовуваний пізнішими різноплемінними і багатонаціональними імперіями принцип сііуісіє еІ ітрега —»поділяй і володарюй».

Римська держава в своєму тисячолітньому розвитку пройшла різні етапи: від республіки, через тривалий перехідний період, до імперії, яка теж проіснувала декілька століть.

Християнство, що зародилося в перші віки нашої ери як релігія знедолених, у Римі незабаром перетворилося в державну релігію, яка відіграла величезну роль у всій подальшій історії людства і яку нині сповідує майже 1,5 млрд осіб у всіх куточках земної кулі.

Виняткове значення в історії становлення і розвитку багатьох правових систем світу має й римське право, що також пройшло декілька етапів розвитку. У свою класичну епоху воно досягло апогею, ставши найдосконалішою і найуніверсальнішою для античності системою права, своєрідним всесвітнім правом суспільства і економіки, побудованих на засадах приватної власності, суспільства приватних товаровиробників з його неперевершеною за логічністю, завершеністю і точністю розробкою всіх приватновласницьких правових відносин. Римляни вперше розробили право приватної власності, абстрактне право, право абстрактної особистості. Тут набуло завершеного формулювання чимало основоположних правових принципів.

Римське право стало найдосконалішою формою права, заснованою на приватній власності. Це стосується не тільки власне римської епохи. Річ у тому, що римське право пережило державу, воно живе, існує, застосовується донині, зокрема цивільна, зобов’язальна його галузь. Ще в епоху Середньовіччя почалася в Європі, а потім за її межами так звана рецепція — відновлення дії римського права. Багато законів, кодифікацій країн Європи, Латинської Америки, Африки мали і мають ще й тепер в основі норми та інститути римського права. Зокрема, у Німеччині лише з 1 січня 1900 р. припинив дію звід законів імператора Юстиніана (щоправда, він існував у дещо зміненому вигляді); знаменитий цивільний кодекс Наполеона 1804 р. теж ґрунтувався на римському праві. Подібних прикладів можна навести безліч. У зв’язку з проведенням в Україні докорінних реформ у економіці, переходом її до ринкових відносин, у створенні відповідної

правової основи, зокрема нового Цивільного кодексу, який називають другою Конституцією України, велику роль відіграють знову ж таки норми римського права.

Звичайно, не можна вважати римське право «писаним розумом» (гаїіо зсгіріа), як його часто називають. Однак не слід заперечувати того факту, що воно було прогресивним явищем порівняно з усіма іншими правовими системами стародавнього часу і навіть Середньовіччя. Римське право має велике історичне значення не тільки як право однієї з найбільших, хоч і давніх держав світу, а й становить взірець високого досягнення в галузі юридичної техніки: точність і чіткість визначень, логічність і послідовність юридичної думки у поєднанні з життєвістю і ясністю висновків, засвідчують високий професіоналізм і майстерність римських юристів, які відіграли величезну роль у розвитку юридичної думки, юридичного мислення.

2 стр., 913 слов

Історичний розвиток міжнародного права та його науки

... науки міжнародного права); 3) встановлення основоположних історико-правових методів дослідження цього права і його науки. Історія міжнародного права ... історії міжнародного права, історії міжнародно-правової думки з урахуванням таких додаткових критеріїв, як особливості предмета та методу міжнародно-правового регулювання, еволюції суб'єктів і джерел міжнародного права, специфіки становлення, розвитку ...

Отож, вивчення історії держави і права європейських держав епохи Середньовіччя, Нового і Новітнього часу потребує як необхідну передумову дослідження історії держави і права Стародавнього Риму. Недарма дослідники історії людства прийшли до думки, що без основ, закладених стародавніми Грецією і Римом, не було б сучасної Європи і сучасної цивілізації.

Організація римського суспільства та утворення держави

Час заснування міста Рима, яке історична традиція пов’язує з іменами легендарних Ромул і Рема і відносить до 753 році до н.е., характеризується процесами розкладання первобитнообщінного ладу у племен, що влаштувалися у річки Тибру. Об’єднання шляхом воєн трьох племен (подібне афінським сінойкізму) древніх латин, Сабіни та етрусків призвело до утворення в Римі громади (civitas).

Члени найстаріших римських пологів називалися патриция.

Розвиток скотарства і землеробства спричинило за собою майнову диференціацію і поява приватної власності. Виникає і патріархальні рабство, джерелами якого стають переважно війни, а разом з тим і зачатки класового поділу суспільства.

З майнової диференціацією соціальна структура громади ускладнюється. У пологах виділяються окремі багаті аристократичних родини. До них переходять кращі земельні ділянки, які вважаються ще колективної власністю громади. Вони отримують і велику частку військової здобичі. Разом з тим з’являється і відокремлена соціальна група клієнтів з обедневшіх общінніков, прийнятих до складу пологів приходька, і, іноді, відпущених на волю рабів. Будучи особисто вільними, але обмеженими в правах, вони знаходилися під заступництвом патронів з патриция, за що, в свою чергу, повинні були надавати їм майнові та особисті послуги.

Сприятливі для скотарства та землеробства кліматичні умови, вигідне з точки зору обміну та торгівлі географічне положення та війни залучали в Рим все зростаюче зайшлі населення з сусідніх племен. Вони не входили в римську громаду. Обмеженість земельного фонду поставила в цих умовах під загрозу саме добробут громади. Природною можливість хоча б тимчасово дозволити виникло протиріччя, було перетворення громади в замкнуту організацію, не допускає до свого складу нових пологів або осіб і захищає права тільки своїх членів. Опинилося поза римської родової громади зайшлі населення отримало назву плебсу. Плебс поповнювався і за рахунок розоряються і втратили зв’язок з громадою її колишніх членів. Плебеі залишалися вільними, але були обмежені в майнових і особистих прав. Вони могли отримувати земельні наділи лише з вільній частині общинного земельного фонду, не мали права вступати в шлюб з членами громади і були позбавлені можливості брати участь в управлінні її справами. На чолі римської громади стояв виборний вождь — рекс. Хоча за традицією його називали царем (звідси «період царів»), його повноваження були обмежені. Як і у афінського базілевса вони зводилися головним чином до військових, жреческім і судовим. Органом управління був рада старійшин родів — сенат. Загальні питання розглядалися на народному зібранні. Однак його рішення могли бути відкинуті сенатом і рекс. Останній міг видавати загальнообов’язкове постанови.

15 стр., 7178 слов

Історія держави і права Стародавнього Риму

... держави в цих країнах, де характерною формою правління була деспотія. Найбільшого розвитку система рабовласницьких держав досягла в античних державах стародавньої Греції та стародавнього Риму. ... але були обмежені в майнових і особистих правах. Вони ... етапом на шляху римської державності була реформа, ... громади на місто-державу. Основною ланкою суспільства були ... сотні). Із вершників було утворено 18 центурій ...

В організації римської громади привертає увагу її стрункість. У громаду входило 300 пологів, що поєднують у 30 Курій, які, в свою чергу, входили в 3 Трібо. Якщо Трібо виникли в результаті об’єднання трьох племен, то стрункість організації громади носить на собі явний відбиток свідомої діяльності, викликаної потребою «замкнути» общину в умовах обмеженості її земельного фонду та необхідності його розширення військовим шляхом. Останнє підтверджується і тим, що народні збори скликаються за куріям (куріатние коміціі).

Кожна курія в зборах була представлена тільки воїнами (100 піших і 10 кінних) і мала один голос.

Воєнізований характер римської родової організації дозволяв їй якийсь час підтримувати свій замкнутий характер. Але в Римі розвивалися процеси, які неминуче повинні були прискорити її крах. Зростання чисельності плебсу, концентрація в його руках ремісничої виробництва і торгівлі перетворили плебеев в своєрідну, правда, етнічно строкатий, але з переважанням етрусского елемента, громаду. Соціальне значення і сила цієї громади зростали. Всередині неї, також як і в римській громаді, розвивається майнова диференціація. З’являються плебеі — багаті ремісники і торговці, які починають відігравати все зростаючу роль в економіці Риму. Вони гостро відчувають своє безправ’я. Разом з тим збільшується число плебеев-бідняків, багато з яких стають неоплатному боржниками патриция і потрапляють в боргову кабалу. Беднеющая частина плебсу в умовах зростаючої чисельності рабів стає ще більш небезпечною для римської громади силою.

Положення ускладнювалося й тим, що римляни були змушені залучати плебеев до участі у військових походах. Розвивається невідповідність між великою роллю, яку в житті Рима став грати плебс, і його безправним положенням породило боротьбу плебеев за рівняння в правах з членами ослабленої внутрішніми протиріччями римської родової громади, представленою її провідною силою — патриция. Перипетії цієї боротьби невідомі, але її результат очевидний — вона закінчилася перемогою, зруйнувавши замкнуту римську родову організацію і розчистивши тим самим шлях до утворення держави.

Таким чином, виникнення держави в Стародавньому Римі було результатом загальних процесів розкладання первобитнообщінного ладу, породжених розвитком приватної власності, майнової і класової диференціації. Але ці процеси були прискорено боротьбою плебеев за рівноправність із членами римської громади, остаточно зруйнувавши основи родового ладу Стародавнього Риму. На зміну полісу як політичній громаді приходить держава.

6 стр., 2715 слов

Ознаки та принципи правової держави

... держави, а на захищеності законом, коли не держава нав"язує громадянину права та обов"язки, а громадянин дотримується встановлених державою правил через те, що вони ... громадян; політичні права, які було вказано в законодавстві. Загальна Декларація прав людини ... держава розвивається та змінюється з розвитком суспільства та зміні соціально-економічної формації. Ще при первинно- общинному устрої, де були ...

Історична традиція зв’язує закріплення перемоги плебеев й виникнення держави в Стародавньому Римі з реформами рекс Серво Туллія, що відносяться до VI в. до н.е., хоча, очевидно, ці реформи були результатом досить тривалих змін у суспільному житті Риму, растянувшіхся, може бути, на сторіччя.

Реформи Сервія Тулія, Коли з часом земельний фонд Рима, що складався в

прилягаючої до міста цілині, був вичерпаний (у зв’язку з приростом

населення) і Рим звернувся до політики завоювань, плебеї не були

допущені до поділу захопленої території. Земельне питання переплівся з

питанням про політичні права плебеїв. Пішли гострі конфлікти, які

призвели до корінних реформ. Важливим етапом на шляху римської

державності була реформа, що римська традиція зв’язує з ім’ям шостого

рекса Сервія Тулія (578-534 р. до н.е.).

При ньому плебеї були введені

в склад римської громади, а територіальні триби трохи потіснили

родоплемінні. Зроблено це було так. Усі римські громадяни, тобто як

патриції, так і плебеї, були «оцінені» по їх наявному майну (земля,

худоба, інвентар і ін.) і розділені на 193 сотні-центурії. При цьому ті,

чиє майно досягало 100 т. асів (на один ас можна було купити вівцю),

були об’єднані в 80 центурій-сотень. Саме ж багаті, чиє майно

перевищувало 100 т. асів, склали 18 центурій кінноти. Оскільки кожна

центурія мала один голос, остільки з’єднана думка багатих і самих

багатих центурій давало 98 голосів з 193, яким було загальне число

центурій, тобто більшість. Серед меншої частини центурій другий клас з

цензом у 75 т. асів склав 22 центурії, третій клас з цензом у 50 т.

асів-20 центурій і т.д. Пролетарі, тобто зовсім позбавлені що

враховується майна, склали всього одну центурію. При згодному

голосуванні перших двох розрядів інших не запитували. Таким нехитрим

образом був покладений початок пануванню багатих і знатних, незалежно

від того чи минулого вони чи патриціями плебеями. Поряд із усім цим

пристроєм було введено ще одне важливе нововведення до безсумнівної

вигоди плебеїв: територія міста була розбита на 4 територіальні

округи-триби, що служить — у більш загальному плані — безсумнівним

свідченням перемоги принципу територіального розподілу населення над

родоплемінні. Реформа Сервія Тулія, зруйнувала суспільство засноване на

кревному спорідненні, і замість нього створило державний

засноване, як писав Ф. Енгельс, на майновому розходженні і

територіальному розподілі. Потім після вигнання останнього царя в Римі

установився лад за назвою республіка, що означає, «загальну справу»;

верховним хазяїном держави вважався тепер весь римський народ, тобто

народні збори. Постійне керівництво суспільними справами перейшло до

сенату, а замість царя були обрані два верховних правителя, названі

консулами, тобто «порадниками» чи «товаришами». Консули одержували

16 стр., 7848 слов

Основи спадкування у Римському цівільному праві

... за преторським едиктом.Істотні зміни в спадкове право внесла преторська практика. Преторські реформи спадкового права почали розвиватися ще у період ... родового ладу, спадкування спочатку мало природний характер. Спадкоємцями були природно й обов'язково ті особи, які стояли ... претори. Оскільки відповідно до норм juscivile не можна було визнати спадкоємницею еманциповану дочку, претор тільки вводить її ...

царський імперій, але всього на один рік. Командували вони чи разом, чи

по черзі і були у всім рівні: один консул не міг що-небудь наказати

іншому, але мав право скасувати наказ товариша, якщо вважав його

шкідливим для держави.

Суспільний та державний устрій Римської республіки

Римська аристократична республіка (V-II ст. до н.е.).

Верховною владою в

республіканському Римі був сенат. Члени сенату призначалися особливо

уповноваженими особами (цензорами) , що у свою чергу призначалися

народними зборами. Усі питання , що зважуються в місцевих органах влади

(центуріях) , попередньо обговорювалися в сенаті. Прерогативою сенату

було встановлення диктатури , після чого всі посадові особи республіки

переходили в підпорядкування диктатора , термін повноважень обмежений

шістьма місяцями. Сенат володів і іншими важливими повноваженнями: він

розпоряджався скарбницею і державним майном , вирішував питання війни і

світу , призначав командуючих військами і судові колегії. Народні збори

, а пізніше народний трибунат , робили все можливе для охорони громадян