Джерела міжнародного гуманітарного права

Реферат

Термін «джерело» давно знайшов своє зізнання у теорії та практиці міжнародного права. Зокрема, «джерело міжнародного права — це форма, у якій виражені правил поведінки суб’єктів міжнародних відносин також що забезпечує цих правил якість норми міжнародного права». У той самий час норми міжнародного права від національного права тим, що вони встановлюються його суб’єктами за згодою з-поміж них щодо утримання правил поведінки і надання йому якості міжнародно-правової норми. Воно досягається шляхом узгодження волі суб’єктів.

Отже, з загальних теоретичних міркувань, можна сформулювати, під «джерелами права» слід розуміти передусім нормативно-правові акти, встановлюють норми права, що запроваджують їх у дію, які змінюють чи що скасовують правило загального дії.

На відміну від цього визначення, в міжнародному публічному праві термін «джерела» вживається у двох значеннях — матеріальному і формальному. Під матеріальними джерелами розуміються матеріальні умови життя суспільства. Формальні джерела — це форми, у яких знаходять своє вираження норми права. Тільки формальні джерела права є юридичною категорією і вони становлять предмет вивчення юридичних наук. Під джерелами міжнародного права можна також ознайомитися розуміти й результати процесунормообразования. Як підкреслював Ф. Мартенс, «міжнародне право у нормах та принципи відбиває реально існуючі міжнародніотношения»[1]

Слід зазначити, що з дослідженні проблеми джерел міжнародного права фахівці справедливо звертаються до аналізу статті 38Статута Міжнародного суду ООН. Вона має перелік джерел міжнародногоправа[2], виходячи з яких суд має вирішувати передані з його розгляд суперечки. До них віднесено:

1) міжнародні конвенції;

2) міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної як правової норми;

3) загальні принципи права;

4) судових рішень і доктрини найкваліфікованіших фахівців із публічному праву різних націй як допоміжного кошти на визначення правових норм.

Слід зазначити, кожна наука, поруч із предметом, методом та оборонною системою, має власний джерело. Міжнародне гуманітарний право, як і інші галузі права, має джерела. Здається, що наведений раніше перелік у статті 38Статута Міжнародного суду ООН може й як джерело міжнародного гуманітарного права. Однак цьому треба врахувати, що на відміну від норм міжнародного публічного права норми гуманітарного права реально діють лише період збройних конфліктів, оскільки «вони регулюють суспільні відносини тоді, коли починаються воєнних дій, незалежно від цього, зроблений чи акт агресії чи реалізується декларація про самооборону»

3 стр., 1495 слов

Норми-звичаї і норми права. Корпоративні норми і норми права. ...

... Корпоративні норми і норми права До корпоративних норм належать: норми, що містяться у документах некомерційних, недер­жавних корпорацій — громадських об'єднань (партій, профспі­лок, добровільних товариств, що ґрунтуються на членстві); норми, ... між корпоративними нормами і нормами права Корпоративні норми Норми права 1) встановлюються від імені кон­кретного об'єднання громадян і виражають волю ( ...

Міжнародні конвенції

Міжнародні конвенції є договірне право, у якому беруть участь чи можуть брати участь всі держави і яке містить норми, обов’язкові для міжнародного співтовариства.

Основними джерелами міжнародного гуманітарного права є чотири Женевські конвенції про захист жертв війни від 12 серпня 1949 р., прийняті Організацією Об’єднаних Націй:

  • Конвенція «Про поліпшення долі поранених і хворих на діючих арміях» (I Женевська конвенція);
  • Конвенція «Про поліпшення долі поранених, з онкозахворюваннями та осіб, потерпілих аварію корабля, зі складу Збройних Сил на море» (II Женевська конвенція);
  • Конвенція «Про поводження з військовополоненими» (III Женевська конвенція);
  • Конвенція «Про захист цивільного населення в часи війни» (IV Женевська конвенція).

Слід зазначити, що Женевські конвенції були доповнені двомаПротоколами від 8 червня 1977 р.:

  • Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I);
  • Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується жертв збройних конфліктівнемеждународного характеру (Протокол II).

Протокол I містить нових норм, які стосуються міжнародним збройним конфліктів, Протокол II — норми міжнародного гуманітарного права, які стосуються збройним конфліктівнемеждународного характеру. Обидва Протоколу значно підвищують ефективність захисту, що вони надають найменш захищених категорій осіб.

Протокол I сполучаєЖеневское право іГаагское право, що колись розвивалися окремо. Перемогла думка, за якою недостатньо допомагати жертвам бойових дій. Важливіше, щоб право накладало обмеження на самі воєнних дій, щобпричинялось якнайменше зайвих страждань і ушкоджень.

Хоча Додаткові протоколи поки що не прийнято усіма державами, цілком слід розглядати як основні джерела міжнародного гуманітарногоправа[3].

Три із зазначених Конвенцій присвячені досить відомим питанням захисту поранених і хворих, осіб, потерпілих аварію корабля, і військовополонених; четверта Конвенція забезпечує захисту від свавілля та насильства цивільним особам, які опинилися при владі противника. Її найважливіший розділ стосується окупованих територій. IV Женевська конвенція свідчить у тому, що міжнародну спільноту засвоєно урок, отриману під під час Другої Першої світової. Адже ж добре відомо, що жахливі злочину відбувалися проти цивільного населення на окупованих територіях.

Конвенції і Протокол I застосовують у разі оголошення війни чи іншого конфлікту між двома або як сторонами, підписантами Конвенції і Протокол I, початку виникнення конфлікту, навіть якщо жодна зі сторін не визнає стан війни. Ці документи застосовуються й у випадку збройних конфліктів, у яких народи борються проти колоніального панування і в іноземній окупації, і навіть проти расистських режимів в здійснення свого права самовизначення.

5 стр., 2071 слов

Сучасне міжнародне право

... суд, прокуратура, міністерство внутрішніх справ. У міжнародне право така централізована система органів відсутня. У результаті рівності держав як основних суб'єктів міжнародного права норми міжнародного права мають переважно координаційний характер. Вони створюються ...

Застосування Конвенцій і Протоколу I припиняється після загального закінчення бойових дій, але в окупованих територіях — після закінчення окупації, але не відношенні тих категорій осіб, чиє остаточне звільнення, репатріація чи пристрій відбуватимуться після зазначених термінів. Ці особи має перебувати під захистом відповідних положень Конвенцій і Протоколу I до остаточного звільнення, репатріації чи устрою.

Договори 1949 р., як основні джерела, виключно важливі ще й тому, що у сучасних умовах захист гуманітарного права поширюється ще й на жертви громадянських війн. Це засвідчують, наприклад, збройні події у Афганістані, Руанді, Югославії.

У наступні роки Женевські конвенції стали найширше визнаними міжнародними договорами. Нині майже всі міжнародну спільноту взяла він зобов’язання дотримуватися. Центральноазіатські держави — учасники СНД також приєдналися всім зазначеним чотирьом Женевських конвенцій 1949 р. і Додатковим протоколів до них 1977 р.: в 1993 р — Республіка Казахстан, 1994—1996 рр. —Киргизская Республіка, 1992—1993 рр. — Республіка Таджикистан, 1993—1997 рр. — Туркменістан, 1993 р. — Республіка Узбекистан.

У період після 1949 р. крім Додаткових протоколів I і II до Женевських конвенцій були й інші договори у сфері захисту у відповідність до міжнародним правом осіб та в часи війни. До них насамперед слід віднести Конвенцію про захист культурних цінностей на разі конфлікту від 14 травня 1954 р., Конвенцію про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічного) ітоксинного зброї та боєприпасів про їх знищення від 10 квітня 1972 р., Конвенцію про заборону військового чи іншого ворожого використання засобів впливу на довкілля від 10 грудня 1976 р. І, насамкінець, мушу згадати Конвенцію про заборону чи обмеження застосування конкретних видів звичайного зброї, котрі можуть вважатисянаносящими надмірні ушкодження чи маютьнеизбирательное дію, від 10 жовтня 1980 р. із трьомаПротоколами до неї, Оттавську конвенцію від 3 грудня 1997 р. про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва та передачі протипіхотних мін і про їхніх знищенні.

Женевську конвенцію 1864 р. слушно вважають початком гуманітарного права. Разом про те найчастіше забувають про інше її джерелі — встановленні певних правил ведення великої війни й скасування заборони певних видів зброї.

Переломним у цьому напрямі стало прийняття першої Гаазької конференцією світу 1899 р. (підтвердженої потім другий Гаазької конференцією світу 1907 р.) Конвенції про закони і звичаї сухопутної війни.

Насамперед Гаазька конференція визначила статус воюючого (комбатанта).

Армії, ополчення і добровольчі загони, які підпадають під дію Конвенції:

1) мають на чолі обличчя, відповідальне за своїх підлеглих;

2) мають певний і виразно видимий відмітний знак;

3) відкрито носять зброю;

4) дотримуються у діях закони та звичаї війни (ст. 1).

>Сражающимся вважається також населення незайнятою території, яке за наближенні ворога добровільно візьметься за зброя терористів-камікадзе і, які мають часу влаштуватися, буде відкрито зброї й виконувати закони та звичаї війни (ст. 2).

Ці умови перейшли потім у гуманітарні конвенції і повторюються (з певним розширенням) до нашого часу (див. ст. 13 Женевської конвенції I, ст. 13 Конвенції II, ст. 4 Конвенції III).

6 стр., 2825 слов

Історія, перспективи Конвенції прав людини

... прав; Міжнародний протокол громадянських та політичних прав. Разом вони утворили Міжнародний білль про права. Інші важливі конвенції були прийняті в розвиток Законодавства прав людини: Міжнародна конвенція про ... Англійського білля про права (1689 р.), Французької декларації прав людини (1789 р.) Білля про права США ... норм права. Держава — організація політичної влади домінуючи частини населення в ...

Спеціальний розділ Гаагської конвенції присвячений статусу, прав і обов’язків військовополонених.

Кожен комбатант у разі захоплення ворогом користується правами військовополоненого (ст. 3).

Принципове значення має тут положення про те, що військовополонені перебувають при владі ворожого уряду, а чи не окремих осіб, або загонів, які взяли в полон. «З ними слід звертатися людяно» (ст. 4).

У цьому дусі людинолюбства встановлюється ряд прав військовополонених. Дозволяються суспільства надання допомоги військовополоненим, створюються довідкові бюро, покликані встановити зв’язок військовополоненого з сім’єю та близькими. Одночасно вказується, що військовополонені підпорядковуються законам, статутам і розпорядженням, які у державі, де вони перебувають у полоні (ст. 8).

Статті Гаагської конвенції,предписавшие гуманне поводження з військовополоненими, стали частиною гуманітарних конвенцій, де їх знайшли розвиток, конкретизацію і кодифікацію. Третя Женевська конвенція 1949 р. повністю присвячена поводження з військовополоненими (143 статті).

Гаазьку конвенцію підтвердила Женевську конвенцію 1864 р. Вона також знову підтвердила принцип, висунутий Брюссельської декларацією 1874 р.: «Воюючі не користуються необмеженим правом вибору коштів заподіяння шкоди супротивнику» (ст. 22).

У дусі зазначеного принципу Конвенція містить перелік заборон:

  • а) вживати отрута чи отруєне зброю;
  • б) зрадливо вбивати чи поранити осіб із ворожого населення чи військ;
  • в) вбивати чи поранити ворога, котрий, безумовно здався;
  • р) оголошувати, що нікому нічого очікувати пощади;
  • буд) вживати снаряди та обладунки, спроможні викликати зайві страждання;
  • е) незаконно користуватися парламентським чи національним прапором, військовими знаками та фірмовим одягом ворога, відмітними знаками, встановленими Женевської конвенцією;
  • та інших.

>Воспрещалось віддавати на розграбування міста, чи місцевість, навіть взяті приступом (ст. 28).

Всі ці наведені вище заборони був у відповідної формі включені у гуманітарні конвенції й суттєво доповнені (див., наприклад, ст. 35, 38, 39 та інших. Додаткового Протоколу I).

Деякі їх дослівно повторюються в гуманітарних конвенціях.

Принципове значення мали становища Гаагської конвенції про захист цивільного населення на окупованих територіях. Про їх спрямованості можна судити з ст. 46: «Шана і права сімейні, життя окремих осіб, як і релігійні переконання і відправлення обрядів віри, повинні прагнути бути шановні. Приватна власність заборонена конфіскації».

Конвенція встановлювала також, що окупаційна держава перестав бути власником, а має лише правом управління і користування стосовно державного майна і зобов’язана зберігати їх (ст. 56).

Ставлення ворога до цивільного населення і громадянським об’єктах, яка лише стисло й у принципі викладено у Гаазькій конвенції, стало предметом четвертої Женевської конвенції 1949 р. («>O захисту цивільного населення в часи війни»).

11 стр., 5370 слов

Міжнародне приватне право

... яка призначена для правового регулювання приватноправових відносин, що виникають в процесі міжнародного обігу є міжнародне приватне право (далі - МПП). Предмет регулювання МПП іноземним елементом 1) хоча б ... глобалізацією - постійно зростає кількість правочинів в процесі міжнародної торгівлі; посилюється міграція населення та робочої сили, в результаті чого виникають відносини з укладання та ...

Велике місце захисту цивільного населення відведено вДополнительном протоколі I.

Хоча Гаазьку конвенцію складалася з 56 статей, вона, природно, не могла передбачити всіх ситуацій. Тож за пропозицією російського делегатаФ.Ф.Мартенса учасники конференції внесли в Преамбулу Конвенції таке становище: «… у разі, не передбачених прийнятими ними постановами, населення і воюючі боку залишаються при варті й дією почав міжнародного права, оскільки вони випливають із встановлених між освіченими народами звичаїв, з законів людяності й виконання вимог суспільної свідомості». Ця знаменита «обмовкаМартенса» надійно ввійшла у І гуманітарний право (див., наприклад, ст. 1 Додаткового Протоколу I).

Свіжим прикладом може бути Конвенція про заборону чи обмеження застосування деяких видів звичайного зброї 1980 р. У йогоПреамбуле говориться: «… у разі, не передбачених справжньої Конвенцією іприлагаемими до неїПротоколами чи іншими міжнародними угодами, громадянське населення і комбатанти постійно залишаються під захистом і під дією принципів міжнародного права, що випливають з встановлених звичаїв, із принципів гуманності й виконання вимог суспільної свідомості».

Міжнародний звичай

Міжнародний звичай є правило поведінки суб’єктів міжнародного гуманітарного права, яке народилося результаті повторюваних однорідних діянь П.Лазаренка та визнається як правової норми. Повторення дій передбачає тривалість їх здійснення.

>Обичними нормами є неписані правила, що їх міжнародну спільноту держав загалом визнало юридично обов’язкову силу. У своїй сукупності вони утворюють те, що називають загальним, універсальним правом чи загальновизнаними принципами та аналогічних норм міжнародного права.

У сучасному теорії та практиці міжнародного права відбувається зростання ролі звичайних і їхнього впливу на національне право. За природою норми звичайного права, як та установчий договір, — результат угоди держав. Проте різниця залежить від процесі формування, і навіть формі втілення норм. Так, для договору характерна письмова форма, тоді як звичаю — неписана. З іншого боку, норми звичайного права потребують уточненні і імплементації з допомогою національного права, якщо їхній вміст ледь чи важко для безпосереднього застосування.

Проте гуманітарний право, як у цілому міжнародне право, не встановлює, який період необхідний формування звичаю. При сучасні засоби транспорту та зв’язку, комунікацій держави країн світу можуть швидко дізнатися про дії одне одного й, відповідно ними реагуючи, вибрати той чи інший образ поведінки. Це своє чергу, призвела до того, що у етапі чинник часу, вже не грає, як раніше, значної ролі у процесі народження звичаю.

Тим часом із виникненням правил поведінки процес освіти звичаю не завершується. Тільки визнання державами як правової норми перетворює ту чи іншу правило поведінки держав в звичай. Звичайні норми мають ті ж самі юридичної чинності, як і договірні норми. Як професор Брюссельського відкритого університету Ерік Давид, «звичай залишається тією мірою, як і писане право неспроможна передбачити лише у разі якогось прогалини у ньому, саме називає звичай. З