Джерела міжнародного права

Реферат

1. Поняття й ті види джерел міжнародного права

2. Міжнародний договір як джерело міжнародного права

3. Звичай як джерело міжнародного права

4. Інші джерела міжнародного права

1. Поняття й ті види джерел міжнародного права

Теоретично права під джерелом права розуміється форма, у якій виражається юридично обов’язкове правило поведінки й яка надає цього правила якість правової норми (наприклад, конституція, федеральний конституційний закон, федеральний закон, підзаконні акти, до яких належать указ, постанова чи розпорядження компетентного органу держави, тощо.).

Отже, джерелами міжнародного права вважатимуться ті форми, у яких виражені правил поведінки суб’єктів міжнародних взаємин держави і які повідомляють цих правил якість міжнародно-правової норми.

Термін «джерела права» заведено вживати у двох значеннях — матеріальному і формальному. Під матеріальними джерелами розуміються матеріальні умови життя суспільства. Формальні джерела права, найбільше цікаві для правознавців, — це форми, у яких знаходять своє вираження норми права. Тільки формальні джерела права є юридичною категорією і вони становлять предмет вивчення юридичних наук, зокрема міжнародного права.

Джерела міжнародного права від джерел національного права за такими параметрами.

По-перше, норми міжнародного права встановлюються його суб’єктами за згодою з-поміж них,виражающему їх узгоджену загальну волю. Тому такі угоди, і є джерелом міжнародно-правових норм. Отже,правотворчество в міжнародне право здійснюється за «горизонталі», тобто. між рівноправними суб’єктами, тоді як у національному праві прийнято «вертикальний» — згори донизу — порядокправотворчества.

По-друге, суб’єктивного праву передбачених нормами міжнародного права суб’єктів завжди протистоять юридичні зобов’язання інших суб’єктів міжнародного права, тоді як у національному праві така ситуація трапляється нерідко.

У зв’язку з цим про джерела міжнародного права цілком закономірно говорити або як про джерела суб’єктивних прав, або як про джерела юридичних зобов’язань суб’єктів міжнародних правовідносин. Найчастіше краще говорити зобов’язання, оскільки зобов’язаний суб’єкт неспроможна їх дотримуватися, не викликаючи він несприятливі юридичні наслідки у вигляді міжнародно-правових санкцій.Субъективним ж правомуправомоченний суб’єкт може розпоряджатися на власний розсуд, крім випадків наявності імперативній норми.

5 стр., 2143 слов

Кафедра «Связи с общественностью, политология, психология и право» 2

... покупки эта возможность превратилась в реальность и он стал обладателем субъективного гражданского права — права собственности на автомобиль. Объем правоспособности у всех граждан одинаков. Каждый из граждан ... е. самостоятельно, могут приобретать не все, а только определенный круг гражданских прав. Другие же права они вправе приобретать только с согласия родителей, усыновителей или попечителей или ...

Основна проблема джерел міжнародного права залежить від неясності їх переліку. Міжнародні-правові нормативні документи не містять вичерпного переліку джерел.Приблизительний перелік джерел, який деякими вченими приймається як списку джерел міжнародного права, міститься у ст. 38Статута Міжнародного суду ООН, в якій мовиться:

«Суд, який зобов’язаний вирішувати передані йому суперечки виходячи з міжнародного права, застосовує:

  • a) міжнародні конвенції, як загальні, і спеціальні, встановлюють правила, точно визнані сперечалися державами;
  • b) міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної як правової норми;
  • з) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;
  • >d) із застереженням, яка вказана у статті 59, судових рішень і доктрини найкваліфікованіших фахівців із публічному праву різних націй як допоміжного кошти на визначення правових норм».

Під загальними міжнародними конвенціями розуміються договори, у яких беруть участь чи можуть брати участь всі держави і які містять норми, обов’язкові для міжнародного співтовариства, тобто. норми загального міжнародного права. До спеціальним ставляться договори з обмеженою числом учасників, котрим обов’язкові становища цих договорів.

Міжнародним звичаєм, що становить норму міжнародного права, може бути таке правило поведінки суб’єктів міжнародного права, яке народилося результаті повторюваних однорідних діянь П.Лазаренка та визнається як правової норми.

Повторення дій передбачає тривалість їх здійснення. Міжнародне право не встановлює, проте, що саме часовий відрізок необхідно пам’ятати на формування звичаю.

Рішення відділу міжнародних організацій, як і раніше що де вони згадуються ст. 38Статута, можуть бути відправним моментом для освіти звичаю, якщо вони висловлюють узгоджені позиції держав — теоретично узгоджена позиція держав з приводу конкретної проблеми називається «statepractice» (чи «державна практика»).

З виникненням правил поведінки процес освіти звичаю не завершується. Тільки визнання державами як правової норми («>opiniojuris») перетворює ту чи іншу правило поведінки держав в звичай. Звичайні норм із загальному правилу мають ті ж самі юридичної чинності, як і договірні норми.

Кваліфікація правил поведінки як звичаю є процесом. На відміну від договірних норм, звичай не оформляється будь-яким єдиним актом у вигляді. Тож встановлення існування звичаю використовуються допоміжні кошти, також перелічені в ст. 38Статута Міжнародного суду ООН: судових рішень і доктрини найбільш визнаних спеціалістів у галузі міжнародного права різних країн, соціальній та теорії додаткових джерел виділяють рішення міжнародних організацій односторонні акти і дії держав.

До судових рішень, що є допоміжним засобом, ставляться рішення Міжнародного суду ООН, інших судових і арбітражних органів. Передаючи суперечку вирішено на Міжнародний суд ООН й інші міжнародні судові органи, держави часто просять у їх встановити наявність звичайній норми, обов’язкової для які сперечаються сторін.

15 стр., 7251 слов

Поняття та види джерел (форм) права

... правотворчості джерелами є юридичний мотив, суспільні відносини, що мають правову природу, типові види правомірної поведінки, ... 1.2 Суть та види джерел (форм) права право закон норма джерело Для суб'єктів, які встановлюють норми права, і для суб'єктів, які їх застосовують, джерела права різні. Так, у випадку ...

Міжнародний суд ООН у своїй практиці обмежувалося констатацією існування звичаїв, він давав їм тим більше більш-менш чіткі формулювання. У окремих випадках судових рішень можуть започаткувати формуванню звичайній норми міжнародного права.

У ХІХ столітті праці видатних у сфері міжнародного права часто розглядалися як джерело міжнародного права. Нині теж не можна виключати значення доктрини міжнародного права, що у окремих випадках сприяє з’ясуванню окремих міжнародно-правових положень, і навіть міжнародно-правових позицій держав, проте слід у тому, що й найвидатніший працю вченого ні до може бути прийнятий Міжнародним судом ООН як обов’язкове джерела.

>Вспомогательним засобом визначення існування звичаю є односторонні дії і акти держав. Вони можуть виступати як доказ визнання чи іншого правил поведінки як звичаю. До таких односторонніх дій і актам ставляться внутрішні законодавчі та інші нормативні акти. Міжнародні судові органи на утвердження існування звичайній норми нерідко вдаються до посилань на законодавство. Офіційні заяви голів держав та урядів, б інших представників, зокрема у міжнародних органах, і навіть делегацій на міжнародних конференціях також можуть бути доказом існування звичайній норми, оскільки, як і спільні заяви держав (наприклад, комюніке за підсумками переговорів), становлять «>opiniojuris».

Що розуміємо в ст. 38Статута Міжнародного суду ООН під «загальними принципами права, визнаними цивілізованими націями», досі неясно. Теоретично міжнародного права однозначної відповіді це запитання немає, проте більшість юристів-міжнародників схиляється до того, що це «юридичні максими», відомі з часів імператора Юстініана, наприклад: «наступна норма скасовує попередню», «спеціальна норма скасовує загальну», «норма з більшою юридичну чинність скасовує норму з не меншою силою», «рівний над рівним влади має» тощо.

Інші вчені як загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями, визнають не основні засади міжнародного права, а принципи права взагалі. Зазначені положення є принципами побудови міжнародного права, основними ідеями, у яких базується функціонування як міжнародно-правової системи, і правових систем окремих держав.

Також деякі вчені звертають уваги на формулювання «цивілізовані нації» і називають її некоректною, оскільки з судової практики не зрозумілі критерії «цивілізованості».

Відповідно до ст. 94 Статуту ООН члени Організації зобов’язалися виконувати рішення Міжнародного суду з тій справі, де вони є сторонами. У разі, якщо якась сторона не виконає зобов’язання, покладеного її у рішенням Судна, інший бік може звернутися у Рада безпеки, який правомочний, зокрема, вирішити питання прийнятті заходів доведення рішення на виконання.

Доктрини найкваліфікованіших спеціалістів у галузі права можуть лише допоміжними коштів визначення точного змісту позицій суб’єктів міжнародного права при застосуванні та тлумаченні міжнародно-правових норм.

Держави інші суб’єкти міжнародного права,согласуя своєї волі щодо міжнародного правил поведінки, вирішили і формі втілення цього правила, тобто. у тому джерелі, у якому норма буде зафіксована. У цьому держави вільні у виборі форми закріплення міжнародно-правової норми.

5 стр., 2016 слов

Кодифікація міжнародного права

... міжнародного права й не мають зворотної дії, тобто. діють тільки з моментом вступу з договору. УВенских конвенціях з права за міжнародні договори ... галузей, підгалузей та інститутів. 1.2 Кодифікація і прогресивне розвиток міжнародного права Кодифікація є обов'язковою стадієюправотворчества у ... норм міжнародного права, а й сприяє його розвитку, проявилося під час процесі роботи міжнародних конференцій, ...

Нині, як і йдеться у літературі, на практиці міжнародного спілкування вироблені чотири форми джерел міжнародного права: міжнародний договір, міжнародно-правової звичай, акти міжнародних конференцій і нарад, резолюції відділу міжнародних організацій. Два останніх джерела деякі вчені (наприклад І.І. О.Лукашук) називають «міжнародним «м’яким» правом», під ніж прийнято вважати відсутність властивості юридичної обов’язковості.

Статут Міжнародного суду ООН в ст. 38 не згадує про резолюціях (рішеннях) відділу міжнародних організацій у списку джерел міжнародного права. Але треба пам’ятати, що Статут перестав бутиобщеправовим документом: він має функціональний характер, закріплює створення міждержавного інституту — Міжнародного суду ООН й встановлює правила, обов’язкові лише цієї фінансової інституції.

Відповідно до установчих документів (статутам) більшості міжурядових організацій останні заслуговують укладати міжнародні договори, і навіть регламентувати міжнародні стосунки з допомогою своїх резолюцій.

Відповідно до загальної теорії права під правовим актом розуміється оформлене відповідним чином зовнішнє волевиявлення суб’єктів права. Правові акти різноманітні і Джульєтту грають різну роль міжнародно-правовому регулюванні.

Правові акти характеризуються такими рисами:

  • а)словесно-документальной формою;
  • б) вольовим характером (фіксують волю суб’єкта права);
  • в) можуть в ролі джерел норм права, актів тлумачення права, актів застосування права, актів реалізації правий і обов’язків суб’єктів права.

Що ж до правової природи й юридичної сили регламентів відділу міжнародних організацій, цей питання залишається дискусійним і піднятим. І договори, і звичаї засновані на узгодженні воль створили їх учасників міжнародних відносин, а регламент є односторонній акт міжнародної організації, регулюючий, зазвичай, дисциплінарні питання.

2. Міжнародний договір як

джерело міжнародного права

Віденська конвенція на право за міжнародні договори 1969 р. визначає договір як міжнародне угоду, укладену між державами в письмовій формі й регульоване міжнародним правом, незалежно від цього, чи міститься така угода щодо одного документі, у двох чи навіть кількох пов’язаних між собою документах, і навіть незалежно з його конкретного найменування.

Нині норми за міжнародні договори займають основне місце у міжнародне право з причин, серед яких може бути такі:

1) створення звичайних норм є тривалим процесом. Іноді виникають складнощі у встановленні точного змісту звичайній норми. Процес створення договірної норми такою тривалий, а волі суб’єктів міжнародного права мають більш вираженого характеру;

2) процедура ув’язнення й виконання договорів детально розроблено й визначено (Конвенції на право за міжнародні договори 1969 р. і 1986 р.);

3) договірна форма надає більші можливості за погодженням воль суб’єктів, ніж будь-яка інша.

2 стр., 913 слов

Історичний розвиток міжнародного права та його науки

... міжнародного права, при цьому переважають загальні засади історії міжнародних відносин чи філософії міжнародного права. Дуже рідкісним явищем є здатність ученого розкрити крізь призму тексту певного міжнародного договору ... сучасних теорій науки міжнародного права); 3) встановлення основоположних історико-правових методів дослідження цього права і його науки. Історія міжнародного права як окремий ...

Усі ці причини зумовлюють дедалі ширше використання договірного процесу створення міжнародно-правових норм. Суб’єкти міжнародного права враховують найважливішу роль угод міжнародних відносинах й самі визнають дедалі більшу значення договорів як джерела міжнародного правничий та кошти розвитку мирного співпраці між державами.

Міжнародні договори сприяють розвитку міжнародного співробітництва у відповідність до цілями Статуту Організації Об’єднаних Націй, визначених в ст. 1 Статуту як:

1) підтримку міжнародного світу та безпеки й терміни прийняття із метою ефективних колективних заходів задля унеможливлення і усунення загрози світу і придушення актів агресії чи інших фінансових порушень світу і проведення мирними засобами, у порозумінні до основних засад справедливості і журналіста міжнародного права, залагоджування чи дозволу міжнародних спорів або ситуацій, які можуть призвести спричиняє порушення світу;

2) розвиток дружніх стосунків між націями з урахуванням поваги принципу рівноправності і самовизначення народів, і навіть прийняття інших відповідних заходів задля зміцнення загального світу;

3) здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного гуманітарної характеру й у заохочення та розвитку шанування правами людини й основних свобод всім, незалежно від раси, статі, мови та релігії.

Міжнародним договорами також належить важлива роль захисту основних права і свободи людини, у забезпеченні законних інтересів держав.

Нині Російської Федерації є учасницею приблизно двадцяти тисяч діючих за міжнародні договори. Розширення договірних зв’язків Росії із іншими зумовлює необхідність вдосконалення внутрішньодержавного законодавства, який би висновок нею за міжнародні договори. Одне з найважливіших актів російського законодавства надають у цій галузі є Федеральний закон «Про міжнародні договори Російської Федерації». Він грунтується на положеннях Конституції РФ 1993 р. і спонукає пересічних норм договірного права, кодифікованих вВенских конвенціях на право за міжнародні договори (1969 р.) та про право договорів між державами і міжнародними організаціями чи торгівлі між міжнародними організаціями (1986 р.).

Теоретично міжнародного права називають три стадії затвердження міжнародних зобов’язань:

1) прийняття тексту;

2) встановлення автентичності, тобто. дійсності тексту;

3) згоду на обов’язковість договору.

Федеральним законодавством Росії встановлено такі способи висловлювання згоди на обов’язковість договору:

1) ратифікація;

2) твердження;

3) прийняття;

4) приєднання.

Підписання як стадія підписання договору чи форма висловлювання згоди Російської Федерації на обов’язковість нею міжнародного договору має місце у тому випадку, якщо договір передбачає його. Також підписання то, можливо обумовлено в домовленості Російської Федерації та інших що у переговорах держав.

Підписання то, можливо, як і йдеться у теорії, остаточною й попереднім. За остаточним підписанням, якщо вона означає вступ договору силу, слід акт затвердження договору. Як попереднього підписання зазвичай використовують парафування, тобто. підписання тексту ініціалами тих представників, що його безпосередньо розробляли. Після парафування до тексту міжнародного договору заборонено вносити певні зміни. Запарафированием слід зазвичай остаточне підписання.Парафирование то, можливо перетворено на остаточне підписання відповідність до рішенням урядів що беруть участь держав.

3 стр., 1083 слов

Право людини на свободу пересування в Російській Федерації

... та ознаки права на свободу пересування, вибір місця перебування і проживання Право вільно пересуватися, вибирати місце перебування і проживання належить кожному, хто законно перебуває на території Російської Федерації. Отже, цього права позбавлені особи, ...

Під «укладанням» міжнародного договору зазвичай розуміють процес прийняття договору, тобто. остаточну стадію реєстрації. «Повноваження» на висновок міжнародного договору є офіційний документ, яким державний орган чи посадова особа, має цього право,уполномочивает певну особу чи осіб зробити ті чи інші дії з висновку договору:

1) ведення переговорів;

2) прийняття тексту договору чи встановлення його автентичності;

3) вираз згоди Російської Федерації на обов’язковість нею договору;

4) вчинення іншого акта, ставиться до договору.

Іноді держава має не влаштовувати окреме становище договору, хоча здебільшого договір є прийнятним. Для виправлення цій ситуації існує обмовка як одностороннє заяву,