Філософія права як методологічна дисципліна

Реферат

Філософія права, як наукова теорія, що містить світоглядні, гносеологічні, онтологічні основи та сенс права, його сутність і поняття, засади й місце у світі, досліджує пізнавальні можливості та евристичний потенціал визначеної філософської концепції в особливій сфері права, базується на філософсько-природних, раціоналістичних, позитивістських, екзистенціальних, психоаналітичних, теологічних засадах у поєднанні з філософсько-антропологічними пошуками духовної основи, космоцент-ричних засад і метасоціального змісту права.

У цьому розділі саме й аналізуються зазначені вище філософські концепції, як загальносвітоглядна методологія та інструментарій побудови сучасних теорій філософії права.

Абсолютно протилежний зміст щодо понять, витоків, сенсу, функцій права та його місця в суспільстві, культурі, цивілізації залежить від того, яку філософську концепцію буде покладену в основу побудови тієї чи тієї теорії філософії права. Від цього залежить рівень дослідження проблеми доктрини, парадигми, істини у праві, як керівних принципів у праворозумінні, нормоутворенні та нормоз-дійсненні, а також дослідження філософсько-світоглядної системи права як правосвідомості, правовідношення, пра-водіяльності.

У межах суто юридичної галузі немає ознак правового і неправового, справедливого і несправедливого, доброго і злого, раціонального і нераціонального. Для визначення цих ознак слід залишити межі суто позитивно-юридичного підходу і звернутися до ширшого філософсько-світоглядного, соціально-політичного контексту, себто розглядати право в безпосередньому зв’язку з такими базовими для юриста поняттями, як особа, механізм забезпечення прав людини і свободи особи, правова держава і громадянське суспільство, мораль, прогрес, цивілізація, культура тощо.

А це можливо, коли ми розглядаємо право як невід’єм-, ну складову культури, форму суспільної свідомості та нор-;

  • мативну систему під кутом зору визначеної методології побудови теорії філософії права.

Філософія права як методологічна дисципліна дає можливість знайти істину з-поміж палких суперечок стосовно завдань держави, прогресивних форм державного устрою, відмінності права від сили або свавілля, щодо відносин між особистістю та державою, взаємовідносин особи, держави і права, механізму забезпечення прав людини і свободи особи, його генезису в культурі. Усе це складає світоглядну функцію філософії права, і найголовнішим у ній є те, що сутність права має філософську природу і його можна пізнати, лише розкривши філософське джерело останнього.

4 стр., 1601 слов

Співвідношення права Європейського Союзу і права його держав-членів

... стосується безпосереднього застосування правового апарату Європейського Союзу у праві держав - його членів, імплементації норм міжнародного законодавства до законодавства країн. 1. Поняття та принципи права Європейського Союзу Право Європейського Союзу - це специфічний правопорядок, ...

Стосовно до спеціальних юридичних наук, теорії права, соціології права філософія права посідає таке саме місце, що й філософія як загальна методологія відносно всіх наук. За своєю сутністю філософія права не може вдаватися до вивчення того різноманіття плинних і мінливих явищ, яке є об’єктом дослідження саме галузевої юриспруденції.

Але кожна галузева наука, керуючись загальними засадами філософії права, повинна: «1) розвинути її головні принципи стосовно до своєї галузі та 2) вказати засоби реалізації отриманих висновків у певних умовах місця і часу».

Зацікавленість філософськими проблемами права в останні роки значно зросла. Про це свідчать численні симпозіуми, конференції, наукові дослідження як у нашій країні, так і за кордоном.

Роль і цінність філософії права полягає в тому, що вона показує відносини між законом і правовими феноменами, які розкривають зміст закону, сприяє розвиткові етичних поглядів юристів, їхньої загальної правової світоглядної та методологічної культури, а, отже, і ефективності професійної діяльності.

Філософія права — це моральний осередок законодавства. Історія свідчить про те, що розвиток проблеми правової держави невід’ємний від розвитку проблеми філософії права.

Наука про право має багатовікову історію, глибоке осягнення якої відбувається в процесі вивчення нових факторів, що характеризують її розвиток у різних історичних періодах і країнах. Враховуючи підвищену цікавість до питань методології філософії права, їх виникнення і розвитку, в розділі зроблено спробу критично висвітлити історичні та сучасні ідеї методології філософії права, показати її різноманітні напрямки.

Поняття філософії права не було однозначним. З одного боку, філософію права або тлумачили як метафізичне вчення про право, або зводили її до гносеологічних проблем правоведення. З іншого боку, філософія права не тільки ототожнювалася з історично-правовою доктриною, але цей термін використовувався і представниками юридичного позитивізму, які розглядали відмову від рішення онтологічних, гносеологічних та аксеологічних проблем права як новий напрям у юридичній науці. Історичний розвиток уявлень про право, його сутність та ідеали були настільки специфічними і проблематичними, що в підсумку виникли самостійні напрямки в юриспруденції — енциклопедія права, теорія права, соціологія права. За своїм характером ця наука є типовим вираженням природно-правових конструкцій, які в минулому репрезентували частину філософського знання.

Філософію права можна назвати вченням про граничні засади права як одного із способів людського буття.

Право, як діяльність людини, тісно пов’язане з філософією. Вона являє собою сферу драм і конфліктів, тяжких екзистенційних виборів і рішень, коли буквально на кожному кроці відкриваються глибинні підвалини людського буття. Фундаментальні проблеми права, такі як справедливість, свобода і рівність, провина і відповідальність та ін., є водночас найважливішими філософськими проблемами, а рішення їх закорінене в рішенні основних філософських питань про сутність людини та зміст її життя, про онтологічну структуру світу і способи його пізнання. Право, отже, за самим своїм духом філософічне, воно є філософією на практиці, що, відповідно, припускає і філософію в теорії, або філософське усвідомлювання правового життя. Тому цілком очевидно, що вміння бачити людський сенс своєї діяльності, по-філософському обґрунтовувати теоретичну позицію та практичне рішення є ознакою високої професійної та громадської чесності юриста. Таке обгрунтування, особливо у сфері практичних рішень, не завжди усвідомлюється, але воно значною мірою визначається домінуючими настановами правосвідомості, правового світогляду, на формування якого покликана впливати філософія права.

10 стр., 4911 слов

Теорія держави і права як суспільна наука

... того, що виявляється ілюзією, помилкою, оманою. Теорія держави і права, маючи свій предмет, функції і метод, посідає специфічне місце в системі суспільних (неюридичних) наук. Теорія держави і права належить до системи юридичних наук, об’єднаних загальною назвою — правознавство. За ...

Філософія дає усвідомлення належного (цінностей і сенсів), розкриває світ, яким він повинен бути. Цей світ цінностей дає стимул для зміни буття, оскільки те, що повинно бути, сприймається як гарніше та вище від того, що є. Наука описує право таким, яким воно є, а філософія — таким, яким повинно бути.

Сферу філософії права, її предмета, стисло можна висловити терміном «засади», а сферу її методу — терміном «рефлексія» або «критика».

Філософія права вивчає світ права в його загальності й цілісності як його ейдетичний, значеннєвий зміст. Філософія права — це філософське вчення про право, яке відповідає на запитання, що виникають у сфері правового методу філософії. Вона зосереджується, насамперед, на виявленні змісту права, а також на обгрунтуванні розуміння цього змісту. За своїм статусом філософія права — комплексна, суміжна дисципліна, що знаходиться на стику філософії та юриспруденції. Філософія права відіграє дуже важливу, значну роль у правоохоронній діяльності співробітників ОВС.

Філософія права досліджує сенс права, його сутність і поняття, його основи та місце в світі, його цінність і значення, його роль у житті людини, суспільства й держави, в долях народів і людства.

Правова тематика, як відомо, вивчається всією юридичною наукою, предметом якої є позитивне право. При цьому для традиційних дисциплін (від теорії держави і права до галузевих наук) офіційно-владна даність позитивного права виступає як вищий авторитет у питанні про те, що є право в певний час і певному місці. Необхідність і важливість як офіційно-владного встановлення чинного права, так і його вивчення методами і засобами юриспруденції (юридико-політичного опрацювання нормативного матеріалу, його коментування, систематизації та класифікації, розроблення питань законодавства і правозастосування, юридичної техніки тощо) є загальновизнаними та очевидними. Все це має велике практичне і наукове значення.

Але поза сферою юридико-аналітичного підходу до позитивного права (себто того, що традиційно називається юридичною догматикою) залишається низка проблем загальнотеоретичного, методологічного, філософського профілю, належних до предметної сфери філософії права.

Офіційно-владний авторитет, яким установлено позитивне право, — це, ясна річ, істотний факт, що має значення не тільки для практики, а й для будь-якої теорії. І на цю обставину зважає не тільки юридична догматика, а й

будь-яка філософія права.

Однак уже на рівні буденної свідомості (за всієї його законослухняності та поваги до влади) видно, що одна річ — авторитет законодавця і зовсім інша — розумність, правильність, справедливість самого закону, яким регламентуються всі основні аспекти життя людини, її права та обов’язки.

За своєю розумовою природою людина живе і діє (хоч і помиляється) у визначеним чином усвідомлюваному світі, і це належить до фундаментальних якостей людського буття, орієнтації та діяльності у світі. Людський спосіб буття криє в собі усвідомлення, розуміння цього буття, себе і решти світу, себе у світі та світу в собі.

5 стр., 2011 слов

ТГП. естественное право и позитивное право исследование их взаимного ...

... концепция естественного права развита в учении стоиков. В данном учение естественное право является предтечей права позитивного и выступает как природный факт3 . Сходства и различия естественного права и позитивного права. Основную часть своей работы Г. Кельзен посвящает освещению взаимоотношений и взаимодействий позитивного права и естественного права, ...

Так само складаються взаємовідносини людини зі світом права. Вона піддає всі правові даності, в тому числі й офіційно-владну даність позитивного права, сумнівам, перевіркам, судженням та оцінкам свого розуму — буденного, теоретичного, філософського.

Це випробування позитивного права на розумність, справедливість істинність, правильність і т. д., хоч і наділене тим чи тим критичним потенціалом стосовно до позитивного права, продиктовано, одначе, не чіплянням до влади та їх установленням, а фундаментальними властивостями і проблемами суспільного буття людини, потребами пізнання природи і сенсу права, його місця та значення успільному житті людей.

Мета розуму — істина, і філософія права переймається пошуками істини про право.

З погляду позитивного права вся істина про право є і самому позитивному праві, під яким маються на увазі вс владні визнані джерела чинного права (закони, підзаконн акти, санкціоноване звичаєве право, судові прецеденти т. ін.), всі офіційні установи, наділені законною силою тобто—закон.

Такий підхід до права, який зводить право взагалі де позитивного права, себто ототожнює право та закон;

— характерний для юридичної догматики та наявний у різних варіантах юридичного позитивізму та легізму (ві,а лат. Іех (1е§із) — закон).

Тут істина про право вичерпується волею законодавства, думкою та позицією офіційно-владного встановлювача позитивного права.

Ця позиція, звісна річ, не відповідає природі та вимогам розуму, орієнтованого не на думку та авторитети, а на істинне, теоретично, філософськи узагальнене знання про відповідний об’єкт, у цьому випадку — про право.

Вже прості роздуми про позитивне право породжують низку питань, відповіді на які потребують виходу за межі позитивного права та позитивістського розуміння.

Основний сенс питань у теоретично концентрованому вигляді можна сформулювати як проблему розрізнення та співвідношення права і закону, яка має вирішальне значення для будь-якого теоретично послідовного праворозумін-ня та визначає предметну сферу філософії права.

; Без тієї чи тієї концепції такого розрізнення права та закону ми у своєму праворозумінні залишаємось в одномірній площині владно даного позитивного права, власне, в межах офіційного закону, позитивістського законоведен-ня та легізму.

Минулі й сучасні філософські вчення про право містять той чи той варіант розрізнення права та закону, що й визначає філософсько-правовий профіль відповідного підходу. Мова при цьому йде про різні формулювання такого розрізнення, зокрема про розрізнення права за природою та права за людським установленням…