Цю тему з цією курсової роботи я вибрала керуючись проблемою права і свободи громадян У ст.1 ч.1 Конституції РФ зафіксовано, що Росія є демократичне федеративну правової держави з республіканської формою правління, насправді, на мою думку, тут інше. У нашій країні перебуває на перехідному етапі, цього факту відзначають щиро й чимало професіональних юристи, але впевнена, що настане такого моменту, якщо рівень життя підніматися настільки, коли Росію можна буде потрапити з права назвати демократичною, правовою державою, і проблема гарантії, і реалізації права і свободи людей стоятиме першому місці.
Зблизька питання про права та свободи, слід зазначити, що реалізація всіх права і свободи повною мірою можлива лише за наявності справжнього демократичної правової держави. Це і є головна причина переплетення цих два істотних проблем.
Повертаючись до проблеми демократії, важливо відзначити, що сама термін «демократія» стався від поєднання двох слів — «демос» — народ і «кратос» — влада. І спочатку означав, владу у державі має здійснюватися народом, шляхом голосування та референдуму. Наділення громадян такого має зафіксовано і гарантовано. І це породжує, як наслідок, ще одне щонайменше важливу проблему, як виконання і охорона права і свободи громадян, і людей, котрі живуть Російської Федерації. І якщо перемоги враховувати, що питання, проблема права і свободи виникла які з виникненням проблеми демократії, як однієї з видів державного будівництва, то вік цієї проблеми налічує не одне століття. Це доводиться тим, що й першим демократичним державою стала Афінська республіка, що виникла V в. до н.э.(Пугачев В.П., Соловйов А.І. «Введення у політологію» М., Аспект Пресс, 1996 р., стр.209), неважко вважати скільки часу пішло на дозвіл цього питання, і хтозна скільки піде.
При виборі цієї теми для курсової роботи моїм побажанням було, щоб розвиток Росії швидким і прогресуючим, а рівень правової культури був такий високий, що рішення, прийняті компетентні органи виникли на законі і гуманному ставленні до людей, теж стосується й останнім. І це звучить фантастично, але вже настав сама спроба була б великим плюсом.
Поняття права, правого статусу особистості
Під правовим статусом людини і громадянина розуміється сукупність його правий і обов’язків. Це головний зміст правового становища людини і громадянина, але неї впливають та інші правові чинники: громадянство, принципи, гарантії права і свободи. Права й обов’язки людей закріплюються багатьма галузями права, але особливе значення у закріпленні становища особи у суспільстві має державне право, передусім Конституція, що встановлює принципи правової статусу людини і громадянина. Вони включають: громадянство, конституційні принципи правового становища людини і громадянина, основні правничий та свободи, їх гарантії, обов’язки. Це найважливіші елементи правового становища людини. Основи правового статусу відіграють вирішальну роль визначенні становища особи у суспільстві, мають життєво важливого значення, їхній вміст становлять становища глави 2 Конституції РФ.
Права та обов’язки людини та громадянина — Право ...
... статус людини і громадянина. Інститут основ правового статусу особи в системі конституційного права України займає провідне місце В розділі III Конституції “Права, свободи та обов'язки людини і громадянина” міститься ... на своїх громадян обов’язок не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ними збитки (ст. 66). Тривалий час в Україні не визначалися як основний обов‘язок ...
Проте, цими елементами не вичерпується правове становище людини. Багато інші правничий та обов’язки громадян, що закріплюються різними галузями права, базуються на основних правах, свободи та обов’язків, розвивають і конкретизують їх. Конституція прямо вказує, що перерахування нею основних права і свободи на повинен тлумачитися як заперечення чи применшення інших загальновизнаних права і свободи людини і громадянина. При характеристиці правового становища людини і громадянина важливого значення мають його принципи й освоєно основні риси, зафіксовані у Конституції РФ.
Конституція передбачає можливість обмеження права і свободи людини і громадянина у державних і громадських інтересах, але федеральним законом і лише у тій мірі, у це необхідна за з метою захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров’я, правий і законних інтересів інших, забезпечення Ізраїлю і держави.
Права людини – це природні можливості індивіда, які його життя, людську гідність свободу діяльності в всі сфери життя.
Поруч із категорією «права» вживається термін «свободи»: свобода совісті, свободу віросповідання, свобода думки і свободу слова т. буд. За змістом та змісту ці категорії вважатимуться рівними. У літератури і законодавстві використовуються також категорії «права громадянина», «права особистості».
Права людини мають природну природу і невіддільні від індивіда, де вони обмежуються територіальними чи національними рамками, існують незалежно від закріплення законодавчі акти держави, є об’єктом міжнародно-правового регулювання та цивільного захисту. Вони характеризують людину, як представника роду людського й у сенсі виступають найбільш загальними й те водночас лише основними (корінними) правомочностями, необхідні його існування. Що стосується закріплення правами людини в законодавчі акти конкретної держави вони стає здоровішим та правами громадянина цієї держави.
Права громадянина є сукупність природних правомочий, які відображено в нормативно-правових державних актах, і набутих правомочий, вироблених у розвитку й держави. Права громадянина обов’язково закріплюються в конституціях та інших законодавчі акти і обов’язково державою декларується і забезпечується їх захист. Вони кваліфікують людину, як члена государственно-организованного співтовариства.
Основні соціальні права і свободи людини
... терміни як “права громадянина” і “права особистості”. Права людини існування. Що стосується закріплення правами людини в законодавчі акти конкретної держави воно стає здоровішим та правами громадянина цієї держави. Права громадянина, Права особистості ОСНОВНІ ПРАВА І СВОБОДИ ЛЮДИНИ Основні правничий та свободи людини і громадянина закріплюються на міжнародно ...
Права особистості розуміють як правомочності, належать конкретному індивіду у певній ситуації. Обсяг їх може залежати від соціально-економічного становища, суспільно-політичного статусу людини, умов його праці та проживання. Під «особистістю» розуміють людини, громадянина, іноземного громадянина, особи без громадянства, біженця. Права особистості характеризують індивідуальні особливості людини, ступінь його соціальній зрілості, здатність усвідомлювати право і відповідати за дії.
Нині в міжнародно-правових актах, літератури і законодавстві розвинених держав категорії «прав людини», «права громадянина», «права особистості» вживаються зазвичай, у тому ж значенні. Використання окремих категорій зумовлено найчастіше логічними і стилістичними правилами чи необхідністю виділення тієї чи іншої аспекти проблеми правами людини.
Час походження різних правами людини і народу
Права людини, їх соціальні коріння, призначення — одне з вічних проблем історичного, соціального і охорони культурної розвитку людства, пройшла через тисячоліття й незмінно яка була центрі уваги політичної, правової, етичної, релігійної, у філософській думці. Права людини — складне багатомірне явище. У різні віки проблема правами людини, незмінно залишаючись політико-правової, набувала або релігійне, або етичне, або філософське звучання залежно від соціального позиції що були при владі класів.
Саме зародження правами людини в V-IV ст. е. в древніх полісах (Афінах, Римі), поява принципу громадянства було великим кроком по дорозі руху до прогресу і свободи. Нерівномірність розподілу правами людини між різними класовими і становими структурами, або навіть повне позбавлення цих прав рабів було неминучим тим етапів у суспільному розвиткові. Кожна новий рівень розвитку додавала нові риси прав людини, розповсюджувала їх на широкий коло суб’єктів. І відбувалось це не стихійно, а результаті боротьби класів та станів за правничий та свободу, до її розширення й збагачення.
Проблема правами людини завжди була предметом гострих класових битв, що за володіння правами, розширення прав, якими фіксувалися становище особи у суспільстві.
Цей аспект культурного прогресу можна простежити на зростанні гуманного запрацювала моралі, праві, релігії, філософії принаймні природно-історичного розвитку суспільства. Античний раб вільніше первісного дикуна, середньовічний фортечної вільніше античного раба, а найманий робочий раннебуржуазного суспільства вільніше середньовічного кріпосного. І хоча людський розвиток шляхом свободи був поступальним нарощуванням лише прогресивних почав, історичний прогрес — явище, саме собою, пробивающее дорогу крізь ці випадковості і хаотичні нагромадження соціального розвитку.
Петиція на право 1628 р., належить періоду формування буржуазного ладу в Англії, покладала певні обов’язки на короля, які мають були захищати підданих від свавілля королівської адміністрації. Подальшим кроком по дорозі забезпечення правами людини з’явився Хабеас корпус акт 1679 р., запровадивши поняття “належної процедури”, встановив гарантії недоторканності особистості, принцип презумпції невинності та інші найважливіші за захистом прав особистості становища.
Конвенція про захист прав людини
... Якою є структура Конвенції Конвенція про захист прав людини і основних свобод підписана у Римі, ... і розвиток прав людини та основоположних свобод», які об'єднані спільним надбанням «політичних традицій, ідеалів, свободи і верховенства права». ... держави-члени РЄ, які поділяють мету прийняття Загальної декларації прав людини, а саме «загальне та ефективне визначення і додержання проголошених у ній прав», ...
Актом, який закріпив компроміс між упрочившейся буржуазією та правлячій верхівкою землевласників, твердженням конституційної монархії, став Білль про права 1689 р. Білль відводив значної ролі парламенту, забороняв без його згодою припиняти дії законів, стягувати податки та збори на користь корони, утримувати постійну російську армію мирний час. Поруч із Білль вніс неоціненний внесок у розвиток правами людини, встановивши свободу слова дебатів у парламенті, свободу виборів до парламенту, право звернення підданих з петицією до короля.
Зазначені нормативні акти — свідчення першовідкривача Англії області правами людини й у необхідному їхнього захисту поділ влади. Акт про улаштуванні 1701 р. заснував верховенство парламенту, у сфері законодавства, принцип незмінності суддів, заборона королівським міністрам бути членами парламенту. Ці нововведення стало можливим у зв’язку з інтенсивним розвитком буржуазних відносин, посиленням влади буржуазного стану, котре вимагало покласти межа феодального сваволі і абсолютизму.
Подальший розвиток ідеалів волі народів і правами людини, що найшло собі втілення у історичних документах, відбулося США. Джерела цього явища закладено у філософії освіти, навчаннях давньогрецьких філософів, естественно-правовой доктрині, таких актах, як Велика хартія вільностей, Петиція на право, Білль про права, Хабеас корпус акт, створені під час становлення буржуазного ладу в Англії.
Ідеї Декларації прав Вірджинії розвинулися в Декларації незалежності 1776 р., що проголосила: “Ми вважаємо самоочевидним ті істини, що створено рівними і наділені Творцем певними невідчужуваними правами, що їм ставляться життя, свобода, прагнення щастю, що з забезпечення цих прав між людьми засновуються держави, черпающие свої розумні повноваження на злагоді керованих”.
Конституція 1787 р. зовсім позбавлений переліку природних невід’ємних правами людини. Згодом, в 1789 р., було запропоновано 10 перших правок Конституції, які становлять Білль про права, ратифікований в 1791 р.
Найважливішим кроком у розвитку правами людини з’явилися буржуазно-демократичні революції XVIIXVIII століть, які висунули як широкий набір правами людини, а й принцип формального рівності, став основою універсальності правами людини.
Різні підходи до взаємодії правничий та держави, Естественно-правовая теорія
Мета естественно-правовой теорії — обмежити претензії держави за своєму розсуду визначати обсяг права і свободи людини, не рахуючись із необхідним нормальної життєдіяльності індивіда набором прав, які об’єктивно притаманні їй від його й тому є невід’ємними, невідчужуваними, незалежними від волі держави. Держава неспроможна не визнати прав людини життя, гідність, недоторканність особи, житла. І хоча ці права належать людині від народження, “захищеність” їм надає юридична форма, тобто. форма закону. Ці права й не може бути протипоставлено державі, які мають брати він функцію їм захисту та забезпечення, а й їхні законодавчого формулювання. Особливого значення має запис цих прав у Конституції.
Естественно-правовая доктрина акцентує витоки походження правами людини як він невід’ємних, невідчужуваних властивостей. Вона ставить прав людини вища від держави, ідея її спрямовано обмеження правами людини тоталітарних домагань держави.
Принципи адміністративного права україни
... Об’ є ктом дослідження курсової робот и є правовідносини у сфері державного управління . Предмет дослідження – принципи адміністративного права. ... засіб (ст. ст. 21, 22 Конституції України); ліквідація відчуженості людини, несприйняття людьми соціально-економічних реформ і ... він модифікусться у різних сферах функціонування держави і права, наприклад у правоутворенні, правореалізації, правоохороні. Він ...
Позитивістська концепція
Високо оцінюючи роль естественно-правовой доктрини в ідеологічному обгрунтуванні буржуазних революцій, становленні правами людини, не можна сказати, що у неї єдиною і переважної у визначенні взаємовідносин особи і держави, у висуванні пріоритету правами людини стосовно структурі державної влади. Їй протистояв й у значною мірою продовжує протистояти позитивістський підхід до природи правами людини і взаємовідносинам держави і особи. Відповідно до цього підходу прав людини, їх об’єм і зміст визначаються державою, яке “дарує” їх людині, здійснюючи стосовно нього патерналістські функції.
Для позитивістського підходу, особистість як така — ніщо. Міцний і твердий суспільний лад, з погляду позитивістського підходу, встановиться буде лише тоді, якщо буде підкоряти собі прагнення окремих осіб такою ж безумовністю і нещадністю, як закони природи.
У світі позитивістський підхід у сфері правами людини неминуче має спиратися на моральні категорії свободи, справедливості, самооцінки індивіда у тому, щоб законодавчо висловити в певному каталозі правами людини. Набуваючи законодавче вираз, прав людини отримують додаткову “енергію”, а держава, законодавчо закріплюючи їх, зобов’язує себе гарантувати забезпечуватиме правничий та свободи. Конституційна практика розвинених держав певною мірою зняла протистояння естественно-правового і позитивістського підходів до людини з урахуванням конституційного закріплення основних права і свободи, яке виключає придушення та насильство держави за відношення до особистості, обстоюючи її автономію та пріоритет правами людини стосовно державі.
Юридичні обов’язки
Обов’язки — міра громадського необхідного поведінки людини, покликана разом із правами і свободами забезпечувати баланс, стійкість і динамізм правовим регулюванням. У Конституції закріплено, що це громадяни Російської Федерації, які перебувають її території мають усі права і свободами і рівні обов’язки, передбаченими Конституцією, але крім них же в Росії живе дуже багато людей, котрі мають громадянством. У зв’язку з цим обов’язки людей, що є біля Росії діляться на обов’язки громадян, і обов’язки людей які є громадянами Російської Федерації (відсутність таких обов’язків як захист Батьківщини та інших.).
Дотримання Конституції та законів.
Це найголовніша обов’язок, закріплена в ст.15 ч.2 Конституції РФ. Ця конституційний обов’язок поширюється і громадян, і на не громадян, і не зводиться до дотриманню зазначених нормативно — правових актів (Конституція України та закони), вона має більш широкий характері і втягує й підзаконні акти і закони суб’єктів Федерації і акти місцевого самоврядування, але це не вичерпний перелік.
Повага права і свободи інших.
Здійснення права і свободи людини і громадянина на повинен порушення прав і свободи інших.
На успішне здійснення цього зобов’язання значний вплив надає розвиток правосвідомості і з правової культури.
Опіка дітей і непрацездатних батьків.
Ці обов’язки відбивають відповідальність кожної людини за
Основні міжнародні документи з прав людини
... звичаєві норми міжнародного права, тобто на міжнародні стандарти прав людини, яких мають дотримуватися ... прав людини і громадянина 1789 р., Конституцію США 1787 р. та інші документи, що проголошують природний характер прав і свобод людини, ... права і свободи. Радянський Союз виступив також проти визнання природного, природженого характеру прав людини, заперечував обов’язок держави захищати ці права. ...
