Кодифікація міжнародного права

Реферат

1.2 Кодифікація і прогресивне розвиток міжнародного права

Список використаних джерел

кодифікація міжнародний право

1. Системність міжнародного права

1.1 Система міжнародного права

Міжнародне право — це буде непросто сукупність різноманітних норм, але, як і «національне право, система норм, взаємодіючих і супідрядних одна одній.

Система міжнародного права, маючи схожі властивості з потребами національної правової системи, досить специфічна. На відміну від національної правової системи вона характеризується двома типами співвідношення норм:

  • відносини підпорядкування, звані ієрархією норм, встановлюють зв’язок за вертикаллю;
  • відносини взаємодії, забезпечують зв’язок за горизонталлю.

>Иерархическая залежність норм міжнародного права означає існування норм вищого і нижчого порядку й виявляється у різних видах ієрархічних зв’язків.

Виділяється загальна, генеральна ієрархія, за якою вищий ієрархічний ранг належить нормамjuscogens (>императивним нормам), які мають, насамперед, основні засади міжнародного права. Як вказувалося, їх високий статус залежить від того, що це інші норми права повинні відповідатиимперативним нормам, інакше вона втрачає юридичної чинності. У Віденській конвенції на право за міжнародні договори 1969 р. правова оцінка імперативних норм як норм вищого порядку регламентується так: «Договір є незначним, тоді як час укладання суперечить імперативній нормі загального міжнародного права» (ст. 53).

З іншого боку, є договірна ієрархія норм, наприклад, встановлювана відповідно до ст. 103 Статуту ООН, за якою, якщо міжнародні зобов’язання держав — членів ООН «будуть у суперечності з міжнародних зобов’язань по будь-якому іншому міжнародної угоди, переважну силу мають зобов’язання в… Статуту». Відповідно до ст. 311 Конвенції ООН із морського права 1982 р. вона не має «переважну силу відносин між державами-учасниками передЖеневскими конвенціями із морського права від 29 квітня 1958 р.».

Особлива ієрархічна зв’язок властива нормам,закрепляемим в актах міжнародної організації. По-перше, на вершині ієрархічної піраміди перебуває статут міжнародної організації. Усі, прийняті міжнародна організація, що неспроможні суперечити статутних положень. По-друге, ієрархія актів міжнародної організації залежить від рівня органу, приймаючої їх, у структурі міжнародної організації. Наприклад, рішення Виконавчої ради ЮНЕСКО (виконавчого органу) що неспроможні суперечити резолюціям Генеральної конференції (вищого органу ЮНЕСКО).

5 стр., 2143 слов

Кафедра «Связи с общественностью, политология, психология и право» 2

... покупки эта возможность превратилась в реальность и он стал обладателем субъективного гражданского права — права собственности на автомобиль. Объем правоспособности у всех граждан одинаков. Каждый из граждан ... е. самостоятельно, могут приобретать не все, а только определенный круг гражданских прав. Другие же права они вправе приобретать только с согласия родителей, усыновителей или попечителей или ...

Поруч ізсоподчиненностью норм міжнародного права, вони взаємодіють між собою, встановлюючи горизонтальні зв’язку. Такий характер зв’язків притаманнийполисистемним нормам, чинним одночасно у різних галузей міжнародного права. Так, норми, які забороняють забрудненню довкілля, є у міжнародному морському праві, міжнародному повітряному праві, міжнародному космічному праві, міжнародному екологічному праві. Норми, які стосуються інституту правосуб’єктності, використовують у всіх галузях міжнародного права. З іншого боку,полисистемние норми з об’єктом регулювання сприяють формуванню у межах галузі міжнародного права інститутів власності та підгалузей,структурируя в такий спосіб нормативну систему міжнародного права.

Поруч із різними видами взаємозв’язків норм міжнародного права, його системність забезпечується іншими системоутворюючими елементами. До них належать, на думку Н.І. Ушакова, ряд юридичних розпоряджень — постулатів, максим, використовуваних як і міжнародно-правової, і у національних правових системах, саме: несуперечність;неретроактивность норм; зміну або скасування попередньої норми наступної; пріоритет спеціальної норм із відношення до генеральної.

Вимога несуперечливості норм євзаимосвязующим елементом між загальними (універсальними) нормами міжнародного правничий та регіональними, партикулярними і локальними нормами. Враховуючи те, що абсолютна більшість норм загального міжнародного права носитьдиспозитивний характер, тобто. допускає відхилення при регулюванні співробітництва суб’єктів на регіональному або двосторонньому рівні, вимога несуперечливості встановлює кордону такого відхилення. По-перше, таке відхилення на повинен порушення прав будь-якого третього суб’єкта, не що у цій угоді. По-друге, регіональна або локальна норма повинна бути несумісна з об’єктом і метою загальної норми міжнародного права.

Так, Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р. закріплює загальну норму, за якою нове незалежну Українську державу (держава, який виник у результаті деколонізації) не зобов’язане зберігати у силі чи ставати учасником будь-якого договору, який поширювався з його територію України у момент правонаступництва (ст. 16).

У той самий час Конвенція припускає можливість державі шляхом повідомлення про правонаступництво стати учасником багатостороннього договору, який поширюється з його територію України у момент правонаступництва (п. 1 ст. 17).

Проте Конвенцією встановлюється, що вищезазначене становище не застосовується, якщо «з договору випливає чи іншим чином встановлено, що «застосування цього договору відношенні нового незалежної держави було б несумісне із об’єктом і метою цього договору…» (п. 2 ст. 17).

Вимоганеретроспективности означає, законодавчі норми міжнародного права й не мають зворотної дії, тобто. діють тільки з моментом вступу з договору. УВенских конвенціях з права за міжнародні договори 1969 р. і 1986 р. прямо вказується, що «Конвенція застосовується до таких договорами, укладених нині після набрання чинності Конвенції…» (ст. 4).

15 стр., 7080 слов

Административное право: сущность, нормы, субъекты

... ­ стративное право называют правом управления, или управленческим правом, ибо содержанием деятельности органов исполнительной влас ­ ти и исполнительных органов местного самоуправления является •именно государственное, или «публичное» управление. Такое понимание сущности административного права было ...

Вимоганеретроактивности норм має особливе значення для інституту відповідальності у міжнародне право, оскільки відповідальність суб’єкти міжнародного права настає порушення міжнародного зобов’язання, котрий діяв щодо суб’єкта в останній момент порушення. Проте вимоганеретроактивности не поширюється на імперативні норми міжнародного права, котрі відповідно до Віденським конвенціям 1969 р. і 1986 р. мають зворотної силою: будь-який діючий договір, виявився у протиріччі із нової імперативній нормою «стає недійсним і припиняється» (ст. 64).

Правила про переваги спеціальної норми перед генеральної застосовують у всіх правових системах, відповідно до латинським висловомlexspecialisderogatlexgenerali, що означає, що спеціального закону скасовує загальний. Така залежність між спеціальними нормами, уточнюючими іконкретизирующими загальну за змістом основну, генеральну норму, характерна як дії інституцій у рамках галузей міжнародного права, і визначеннясоотноси- мости різних груп норм у межах складної структуроюмногостатейной конвенції.

Показовою у плані є Конвенція ООН із морського права 1982 р., регулююча правничий та обов’язки щодо користування морськими просторами прибережних держав, держав, які мають виходу на море (внутрішньоконтинентальних), й перебувають у деяких несприятливих географічних ситуаціях. Так було в главі V, що називається «Виняткова економічна зона», спочатку йде основна стаття, що встановлює загальний режим виняткової економічної зони (ст. 55), потім група спеціальних статей, визначальних правничий та обов’язки прибережного держави у виняткової економічної зоні, визначальних статусвнутриконтинентального держави у цієї зоні, і регулюючих права держав, що у географічно несприятливому становищі. Разом про те, попри перевагу спеціальних норм, вони тісно пов’язані із «генеральною нормою, не враховуючи змісту якому можна зрозуміти сенс спеціальних норм.

>Системообразующим елементом, притаманним будь-якої правової системи, є й правило (максима), за яким наступна норма скасовує чи змінює попередню. У латинської формуліlexposterioriderogat priori цього правила означає, що довгоочікуваний Закон наступний скасовує попередній. Ілюстрацією цього правила може бути ст. 30Венских конвенцій з права за міжнародні договори, регулююча застосування послідовно укладених угод, які стосуються одному й тому питання. Відповідно до цій статті, «коли всі учасники попереднього договору є також учасниками наступного договору, але дію попереднього договору не припинено… його лише у тій мірі, як і її положення сумісні з іншими положеннями наступного договору».

Отже, розглянутий механізм зв’язки та взаємодія норм міжнародного права забезпечує його цілісність і функціонування як самостійної правової системи. У структурному плані система міжнародного права за аналогією з потребами національної правової системи складається з галузей, підгалузей та інститутів.

1.2 Кодифікація і прогресивне розвиток міжнародного права

Кодифікація є обов’язковою стадієюправотворчества у будь-якій правову систему, сприяючи її вдосконалення і прогресивному розвитку.

Під кодифікацією в міжнародне право розуміється складнийправотворческий процес, до складу якого кілька стадій:

14 стр., 6660 слов

Держава як суб’єкт міжнародного права

... держави Суб'єкт міжнародного права - це носій міжнародних прав і обов'язків, що виникають відповідно до загальних норм міжнародного права ... міжнародного права, яка визначає права, обов'язки та роль держави у міжнародних відносинах. Предмет дослідження - роль та місце держави в міжнародних відносинах. Метою курсової роботи є всебічне дослідження держави як суб`єкта міжнародних ... основні положення ...

1) виявлення діючих звичних і договірних норм у справі, що підлягає кодифікації;

2) ревізія і перегляд застарілих норм;

3) розробка нових і принципів з огляду на реалії та потреб міжнародних відносин;

4) закріплення відновлення всього комплексу і принципів в узгодженому державами міжнародно-правовому документі: договорі (конвенції) або у декларації, загальному акті, посібнику з практиці.

Спроби кодифікації міжнародного права робилися окремими юристами вже у XVIII в. Англійський правник та філософ І.Бентам підготував «ПланУложения міжнародного». Рекомендований їм кодекс зафіксував які у той час переважно звичайні норми класичного міжнародного права. У ХІХ в. вже юристи підготували свої кодекси. У тому числіБлюнчли (Швейцарія),Фильд (США), Манчіні і Фіоре (Італія),Каченовский (Росія), Лібер (Колумбія).

Спільним, що об’єднувало окреслені кодифікації, було те, що вони мали приватного характеру, були готові на неофіційному рівні, і були лише систематизацією, реєстрацією діючих норм класичного міжнародного права. Таке вузьке розуміннякодификационного процесу характерне й у доктрини міжнародного права цього періоду.

Перші кроки в офіційної кодифікації міжнародного права зроблено початку в XIX ст. скликанням в 1815 р. Віденського конгресу, прийняв Регламент про рамках дипломатичних агентів. У доктрині міжнародного права цейкодификационний документ оцінюють провісниками нового розуміннякодификационного процесу. Регламент як закріплював діючі ранги дипломатичних агентів, а й вводив до міжнародної практику нові.

Аналогічне, ширше розуміннякодификационного процесу, неограничивающееся систематизацією норм міжнародного права, а й сприяє його розвитку, проявилося під час процесі роботи міжнародних конференцій, які відбувалися на 60-80-х рр. ХІХ ст. (Женевська 1864 р., Петербурзька 1868 р., Паризька 1884 р., Гаазька 1889 р.) і на початку XX в. (>Гаагские конференції 1906 р. і 1907 р.), займалися кодифікацією норм щодо законів і звичаїв морської авіації та сухопутної війни» та мирного дозволу міжнародних суперечок. Прийняті конференціями декларації і конвенції як узагальнювали звичайну і договірну практику держав, а й внесли значний внесок у формування та розвиток міжнародного права у сфері регулювання збройних конфліктів.

Нових тенденцій вкодификационном процесі дотримувалися і перші міжнародні міжурядові організації Ліга Націй й Міжнародна організація праці, створені в 1919 р. і які здійснюваликодификационную діяльність. Так було в прийнятої Асамблеєю Ліги Націй Резолюції 1927 р., що стосується скликання I конференції з кодифікації, підкреслювалося, що «Конференція повинна керуватися таким розумінням кодифікації, яке обмежуватиметься простий реєстрацією існуючих правил, а повинне полягати у їх максимально можливої адаптацію сучасних умов міжнародному житті».

Що ж до доктрини міжнародного права, то під впливом нової практикикодификационного процесу, у ній з’явилося два підходу: більшість, особливо західноєвропейські юристи, дотримувалися старого вузького розуміння кодифікації, меншість — латиноамериканські юристи — були прибічниками широкої трактування кодифікації, зазначаючи, що «кодифікація мусить бути узагальненням міжнародних законів, але узагальненням прогресивним, відкритою реформ». Слід зазначити, що широка трактуваннякодификационного процесу отримала повне зізнання у сучасної доктрині.

5 стр., 2118 слов

Джерела міжнародного права

... зв'язку з цим про джерела міжнародного права цілком закономірно говорити або як про джерела суб'єктивних прав, або як про джерела юридичних зобов'язань суб'єктів міжнародних правовідносин. Найчастіше краще говорити ... проблеми називається "statepractice" (чи "державна практика"). З виникненням правил поведінки процес освіти звичаю не завершується. Тільки визнання державами як правової норми ("& ...

Кодифікація міжнародного права в сучасному цього процесу стала здійснюватися після Другої Першої світової у межах міжнародних міжурядових організацій — універсальних і регіональних, створених у цей період. Це спричинило використання у міжнародній практиці двох формкодификационной діяльності: офіційної до неофіційної.

Офіційна кодифікація нині ввозяться рамках міжнародних міжурядових конференцій і закупівельних організацій, які мають нормотворчої функцією (наприклад, ООН, ІКАО, МОП, ІМО, ЮНЕСКО, РЄ, СНД, Африканський союз,ОАГ та інших.).

Неофіційна кодифікація проводиться у межах неурядових громадських організацій і наукових закладів (наприклад, Інститут міжнародного права, Асоціація міжнародного права), неурядовими правозахисними організаціями.

Проте статус такі форми кодифікації не однаковий. Звісно ж справедливою позиція О.П. Мовчана, за якою «кодифікація міжнародного права — це вид міждержавної діяльності, що у дію цієї лише офіційний характер». Проекти конвенцій, підготовлені науковими установами чи неурядовими організаціями, можуть використовуватися як допоміжний матеріал під час проведення кодифікації у межах міжнародних міжурядових організацій, оскільки кожен неофіційний проект неспроможна розглядатися яккодифицирующий нормативний акт, якщо він отримав схвалення держав.

Серед міжнародних міжурядових організацій, котрі займаютьсякодификационной діяльністю, першорядне роль кодифікації норм загального міжнародного права належить Організації Об’єднаних Націй, з універсальності її нормотворчої функції, регулюючої співробітництво держав у всіх галузях. Статутом ООН Генеральній Асамблеї (далі — ГА ООН) (одна з головних органів ООН) надані повноваження у організації досліджень, і дачі рекомендацій з метою сприяння і заохочення розвитку міжнародного правничий та його кодифікації (ст. 13).

Така регламентація компетенції ГА ООН викликала жваві дискусії доктрина про те, що означають висловлювання «прогресивне розвиток міжнародного права» і «кодифікація міжнародного права» і слід вважати чи прогресивне розвиток міжнародного правничий та кодифікацію автономними чи взаємопов’язаними елементами єдиногокодификационного процесу.

Суперечка надалі було вирішено трактуванням зазначених термінів в Положенні про Комісії міжнародного права ООН (далі — КМП ООН) 1947 р. — головномукодифицирующим органі ООН. У положенні вказувалося, що вираз «прогресивне розвиток міжнародного права» означає підготовку проектів конвенцій з питань, котрі регулюються міжнародним правом абоне’имеют достатньої практики держав; вираз «кодифікація» вживається себто точнішого формулювання і систематизації міжнародного права у тих галузях, де є велика державна практика, доктрина і прецеденти (ст. 15).

Вочевидь, що за такої трактуванні кодифікація і прогресивне розвиток міжнародного права виступають як обов’язкові елементикодификационного процесу, тісно взаємозалежні друг з одним, було підтверджено роботою самої КМП ООН та іншихкодификационних органів.

17 стр., 8024 слов

Суб’єкти міжнародного права — Право — и — Каталог ...

... організацій для захисту порушених прав. Наведений далеко не повний перелік (в основному вітчизняного походження) визначень і поглядів щодо поняття суб'єкта міжнародного права ... Ю.М.Колосова стосовно міжнародної правосуб'єктності міжнародних організацій — міжурядових і неурядових — є актуальним ... їм статусу суб'єктів міжнародного права. На користь визнання індивіда суб'єктом міжнародного права в період ...

Структурнокодификационний механізм ООН включає:

  • головні органи ООН: ГА ООН, Економічний і Соціальний Рада ООН (далі — ЕКОСОС);
  • спеціальнікодификационние органи, які діють основі: КМП ООН, Комісія зі прав людини, Комітет із мирного використання атомної енергії;
  • тимчасовікодификационние органи ad hock, засновані і розробити проекту конкретної конвенції (наприклад, Спеціальний комітет із розробці Конвенції проти транснаціональної організовану злочинність).

Центральне місце серед перелічених органів займає КМП ООН, допоміжний орган ГА ООН, заснований нею 1947 р. і розробити проектів універсальних конвенцій чи іншихкодификационних документів з єдиною метою кодифікації і розвитку міжнародного права. КМП ООН складається з