Кримінально-виконавче право України

Реферат

Поняття, предмет, метод та структура кримінально-виконавчого права України

Кримінально-виконавче право України як самостійна галузь права характеризується власним предметом, методом, структурою, правовим регулюванням і системою норм. Шлях до визнання кримінально-виконавчого права самостійною галуззю права був тривалий і нелегкий. Вперше таку пропозицію було висунуто Л. В. Багрієм-Шахматовим, М. О. Беляєвим, М. П. Мелєнтьєвим, О. Є. Наташевим, І. С. Ноем, І. В. Шмаровим та ін. науковцями. Свою точку зору вони обґрунтовували тим, що зазначена галузь права незалежно від часу мала і буде мати свій особливий предмет правового регулювання.

До недавнього часу цю галузь права називали «виправно-трудове право», яке визнавалося лише частиною або під галуззю кримінального права. Прихильники цієї точки зору (М. Й. Кор-жанський, В. П. Воробей та ін.), визнаючи виправно-трудове право частиною кримінального права, обґрунтовували свій погляд тим, що покарання, як на момент його призначення, так і під час його виконання, має одні й ті самі цілі. Дані цілі, на їх думку, формулюються у нормах кримінального права і лише сприймаються нормами виправно-трудового права, які регулюють безпосередньо виконання покарання.

Крім того, окремі інститути, які мали пряме відношення до діяльності виправно-трудових установ (інститут позбавлення волі, інститути умовно-дострокового і дострокового звільнення та ін.), передбачалися нормами кримінального права, на підставі чого робився висновок про те, що виправно-трудове право не має а ні власного предмета, а ні методу правового регулювання.

У подальшому такі науковці як С. М. Пономарьов, С. І. Кома-рицький, О. В. Філімонов, В. М. Трубников, О. М. Джужа та ін. висловили припущення, що в кращому випадку можна говорити лише про комплексний характер виправно-трудового права, оскільки його норми об’єднують приписи норм кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного та трудового права. Проте з часом обґрунтовано перемогла точка зору про виправно-трудове право як самостійну галузь у системі права.

У подальшому, в процесі внесення відповідних змін до законодавства України, виправно-трудове право поступово трансформувалося у кримінально-виконавче право, предмет якого вже суттєво відрізнявся від предмету правового регулювання виправно-трудового права.

5 стр., 2143 слов

Кафедра «Связи с общественностью, политология, психология и право» 2

... покупки эта возможность превратилась в реальность и он стал обладателем субъективного гражданского права — права собственности на автомобиль. Объем правоспособности у всех граждан одинаков. Каждый из граждан ... е. самостоятельно, могут приобретать не все, а только определенный круг гражданских прав. Другие же права они вправе приобретать только с согласия родителей, усыновителей или попечителей или ...

В сучасних умовах вже ніхто не ставить під сумнів твердження про те, що кримінально-виконавче право є самостійною галуззю у системі права. Дійсно, кримінально-виконавчому праву притаманні всі ознаки, які є необхідними для визнання його окремою галуззю — воно характеризується власним предметом і методом правового регулювання, а також системою норм.

Кримінально-виконавче право, як і інші галузі права, являє собою сукупність правових норм, встановлених державою, є одним із засобів здійснення боротьби із злочинністю і перебуває у тісному взаємозв’язку з кримінальним та кримінально-процесуальним правом, оскільки виконує одне спільне з ними завдання: охорона прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, держави і суспільства в цілому від злочинних посягань.

Однак поряд із тим, кожна з цих галузей права має свій специфічний предмет правового регулювання і забезпечує досягнення виконання спільного завдання тільки за допомогою притаманних їй засобів і на різних етапах боротьби зі злочинністю.

Так, кримінальне право визначає поняття та види злочинів і покарань, мету і зміст покарання, регулює призначення та звільнення від покарання. Кримінально-процесуальне право забезпечує реалізацію норм кримінального права і регулює порядок досудового розслідування, судового розгляду, призначення покарання та звернення вироку до виконання.

Кримінально-виконавче право регулює лише діяльність органів і установ виконання покарань та ті специфічні суспільні відносини, які виникають безпосередньо під час виконання (відбування) кримінального покарання, призначеного за вироком суду, який набрав законної сили. У теорії кримінально-виконавчого права поняття «кримінально-виконавче право» традиційно вживається у таких значеннях:—

кримінально-виконавче право — це галузь права, що регулює діяльність органів і установ виконання покарань та правовідносини, що виникають в процесі та з приводу виконання і відбування покарань;—

кримінально-виконавче право — це галузь правової науки, що вивчає з одного боку, вказану діяльність, а з іншого галузь права, яка її регулює, а також історію і теорію кримінально-виконавчого права;—

кримінально-виконавче право — це навчальна дисципліна, в ході вивчення якої набуваються відповідні знання з теорії кримінально-виконавчого права, вивчаються основні напрямки та зміст діяльності відповідних органів виконання покарань, норми кримінально-виконавчого законодавства.

Кримінально-виконавче право України, на думку В.М. Трубникова, є волею українського народу, зведеною в закон і вираженою в системі правових норм, встановлених державою Україна з метою врегулювання суспільних відносин, які виникають у процесі виконання і відбування кримінальних покарань, а також застосування засобів виховного впливу на засуджених.

Кримінально-виконавче право як галузь права є основною формою вираження та закріплення кримінально-виконавчої політики. Кожна галузь права, в тому числі й кримінально-виконавча, закріплює в своїх інститутах і нормах цілі, принципи, стратегію, напрямки, основні засоби і методи політики держави в тій чи іншій соціальній сфері. Кримінально-виконавче право відповідно закріплює основні положення політики держави в сфері виконання кримінальних покарань.

3 стр., 1003 слов

Здійснення цивільних прав та виконання обов’язків

... здійснення цивільних прав і виконання обов'язків, формулювання способів реалізації прав і виконання обов'язків; 2. розгляд меж здійснення громадянських прав, вплив розумності та добросовісності, моральних норм, соціального призначення права на визначення меж здійснення суб'єктивних громадянських прав; ...

Предметом кримінально-виконавчого права є регулювання діяльності органів і установ виконання покарань та тих суспільних відносин, які виникають у процесі виконання і відбування кримінальних покарань.

Кримінально-виконавче право як галузь права має власний метод правового регулювання суспільних відносин, що входять до її предмету. Основним методом правового регулювання суспільних відносин, що є властивими кримінально-виконавчому праву, на думку М. О. Стручкова, є метод наказу або імперативний метод, який не допускає заперечень. Разом із тим, у процесі виконання і відбування покарань можливо застосування й інших методів, зокрема методу переконання, тобто диспозитивного методу. Про можливість застосування в одній галузі права декількох методів правового регулювання висловлювався С. І. Вильнянський.

Кримінально-виконавче право має особливу систему правових норм, які створюються для регулювання діяльності органів і установ виконання покарань та суспільних відносин певного виду. В своїй сукупності система кримінально-виконавчих норм утворює кримінально-виконавче законодавство. Кримінально-виконавче законодавство є зовнішньою, документальною формою кримінально-виконавчого права.

Так вчений у галузі кримінально-виконавчого права А. X. Сте-панюк, обґрунтовано доводить, що поняття кримінально-виконавчого права і кримінально-виконавчого законодавства не збігаються, тому що хоча КВК України і є формою кримінально-виконавчого права, проте не єдиною. Норми кримінально-виконавчого права можуть міститися не тільки у кримінально-виконавчому законодавстві, а й у інших галузях наприклад, у сімейному, пенсійному, трудовому законодавстві тощо.

На підставі вищевикладеного можемо сформулювати наступне визначення: кримінально-виконавче право — це встановлена державою відповідно до основних напрямків кримінально-виконавчої політики система правових норм, що регламентує діяльність органів і установ виконання покарань та регулює суспільні відносини, які виникають в процесі виконання і відбування кримінальних покарань.

Кримінально-виконавча політика у сфері виконання покарань

В основі формування та розвитку правової держави, різних галузей законодавства, практики застосування його норм лежить політика, яка відображає принципи, стратегію, основні напрямки і методи досягнення соціальних цілей, котрі ставить перед собою суспільство, політичні і владні структури, що його представляють.

Сутність цієї політики визначена у розділі І нової Конституції, де, зокрема, викладені загальні засади держави як соціальної й правової, яка забезпечує соціальну спрямованість економіки, гідне життя і вільний розвиток людини.

15 стр., 7062 слов

Кримінально-виконавче право

... вивчає: однайменну галузь права; історію розвитку виправно трудового та кримінально виконавчого права; діяльність органів, які виконують покарання; практику органів та установ виконання покарань; аналогічний досвід зарубіжних ... поведінку осіб, які відбувають покарання (ст. 130, 144). Кримінально виконавче право входить в комплекс галузей права, які регулють боротьбу із злочинністю (КПП, КВП). ...

Загальна мета соціальної політики має складну ієрархію, обумовлену характером і направленістю діяльності держави (її відповідних структур) щодо реалізації цієї політики. Невід’ємною частиною останньої є політика у сфері боротьби зі злочинністю. її зміст, завдання, принципи, стратегія, основні напрямки, форми й методи випливають із конституційних вимог забезпечення захисту прав і законних інтересів громадян від злочинних посягань.

Говорячи про кримінально-виконавчу політику, насамперед необхідно з’ясувати зміст такого, поняття як «політика». У зв’язку З цим вбачається доцільним звернутися до основоположників філософської думки. Зокрема, Арістотель визначав політику як мистецтво управління державою, а Демокріт вважав таке мистецтво найвищим із мистецтв. Спираючись на мислителів минулого, сучасні дослідники вважають, що політика — це також мистецтво можливого, мистецтво компромісів, мистецтво узгодження бажаного й об’єктивно досяжного. За межами можливого політика закінчується, а починається суб’єктивізм, волюнтаризм, а часто -і авантюризм.

У сучасній науковій літературі зустрічаються різноманітні трактування поняття «політика». В одних випадках воно застосовується для визначення способу дій, спрямованих на досягнення будь-чого, тобто для визначення звичайної методики прийняття рішень. З іншого боку, поняття «політика» використовується для визначення усвідомлено організованої діяльності, необхідної та доцільної протягом певного часу. Як правило, це діяльність органів державної влади та управління, громадських об’єднань, партій тощо, яка визначається їх інтересами та цілями. У цьому розумінні поняття «політика» визначає перспективу, причому частіше за все перспективу змін, удосконалення.

Політика зазвичай інтерпретується як сфера взаємодії між різними соціальними групами, партіями, націями, народами, державою, владою, населенням, громадянами та їх об’єднаннями. Це — найважливіший та найскладніший пласт суспільного життя. У змістовному плані політика може бути прогресивною та регресивною, об’єктивно зумовленою та волюнтаристською, такою, що відповідає потребам суспільного розвитку або суперечить їм. Історія знає чимало прикладів глибоко помилкової