Фразеологія в професійному спілкуванні
Термін «фразеологія» вживають на позначення: 1) розділу мовознавства про усталені звороти; 2) сукупності їх у мові.
Фразеологізми — відтворювані одиниці мови з двох або більше слів, цілісні за своїм значенням і стійкі за складом та структурою.
Джерелами утворення фразеологічних зворотів та сферами їх функціонування є:
1. Жива народнорозмовна мова, зокрема приказки, прислів’я (п’яте колесо до воза; як горох при дорозі; на ладан дише; одного поля ягода).
2. Виробничо-професійна діяльність людей (дружній череді вовк не страшний; сім разів відмір, а один раз відріж; грати першу скрипку; дати задній хід).
4. Наукова діяльність (дійти до висновку, зробити аналіз, методика дослідження, об’єкт дослідження).
3. Біблійні вислови (око за око, зуб за зуб; святая свя-тих; Содом і Гоморра; випити гірку чашу до дна).
4. Антична література та міфологія (ахіллесова п’ята; прокрустове ложе; аріаднина нитка; дамоклів меч; танталові муки).
5. Влучні вирази відомих людей: Борітеся — поборете (Т. Шевченко); Сміх крізь сльози (М. Гоголь); Хто бере усе той тратить, хто дає усе придбав (Ш. Руставелі).
Кожна мова відзначається своєю оригінальною фразеологією, що пов’язано з неповторністю побуту, звичаїв, культури та й загалом ментальності народу, пор.: укр. коли рак свисне, рос. после дождика в четверг, англ. when the pigs fly (букваль-но: «коли свині літатимуть»).
Національна своєрідність фразеології і в тому, що в ній зафіксовано реалії життя народу, його історії тощо, наприклад, українські: на рушник стати, дістати гарбуза, передати куті меду, облизати макогона, наче набігла татарська орда, висипався хміль із міха, язик до Києва доведе.
Фразеологізми це майже завжди яскраві, образні вирази, які є важливим експресивним засобом мовлення, зокрема професійного. При цьому слід використовувати нормативні мовні звороти: впадати у вічі, а не кидатися в очі; зайти у безвихідь (у глухий кут), а не зайти в тупик; на щабель вище, а не на ступінь вище; скасувати рішення, а не відмінити рішення; докласти зусиль, а не прикласти зусиль; мати рацію, а не бути правим; доводити до відома, а не ставити у відомість; завдавати удару, а не наносити удар; стягнути недотримку, а не стягнути неустойку; досягати мети , а не добиватися цілі.
Термін лексикографія (від гр. lexikon — словник, grapho — пишу) називає:
- а) розділ мовознавства, що визначає теоретичні принципи укладання словників, вивчає типи словників;
- б) процес збирання слів певної мови, упорядкування їх опис словникового матеріалу;
- в) сукупність словників певної мови і наукових праць з цієї галузі.
Коротко зміст розділу «лексикографія» визначають кількома словами: це наука про словники, наукова методика та мистецтво складання словників.
Словникова справа, або лексикографія, має на Україні давні й славні традиції. Перший словник було створено ще наприкінці XVI ст.. А виданий у Києві у 1627р. словник Памва Беринди, в якому слова старослов′янської мови перекладалися на тогочасну книжну українську мову, здобули загальне визнання не тільки на Україні і в Росії, але також у Польщі та Молдавії.
Першим словиком сучасної української мови вважається словничок, доданий І. П. Котляревським до його поеми «Енеїда», І. П. Котляревський є, таким чином, зачинателем не тільки нової української літератури, а й нової української лексикографії. Протягом XIX і на початку XX ст. було видано немало словників, переважно українсько — російських та російсько — українських. Всі вони, звичайно, вже застаріли і тепер цікаві для нас переважно як історичні пам′ятки. Серед словників дореволюційної доби треба виділити, однак, «Словарь української мови», упорядкований Б. Д. Грінченком. Словник Бориса Гринченка в чотирьох томах був виданий у Києві в 1907 — 1909 рр., а потім не раз перевидавався (останнє видання — 1958 р.).
Словник містить понад 70 тис. слів української літературної і народної мови XIXст., перекладених або витлумачених російською мовою. Свого часу він був відзначений премією Російської Академії наук. І тепер словник Б. Гринченка має велике наукове значення, хоч пояснення багатьох слів, особливо суспільно — політичної сфери, є для нас неприйнятливими.
Практичне значення серед давнішніх словників і в наш час зберігають насамперед «Російсько — український словник» 1948 р. (останнє видання — 1961 р.) за редакцією М. Я. Калиновича і кілька останніх видань «Орфографічного словника» І. М. Кириченка.
Користування словниками різних типів не тільки підвищує грамотність і знання мови, а й розширює кругозір людини, підносить загальний рівень її культури. Словники розширюють світогляд людей. У них представлено знання, якими володіє людство у певну епоху, з різних галузей науки, техніки, мистецтва, Їх заслужено називають супутниками цивілізації.
Словники відіграють значну роль у нормалізації мови, поширенні мовних норм, у піднесенні мовної культури. Вони служать довідниками про те, як правильно вимовляти і писати слова, як тлумачити значення слів, як виникло це значення, якого походження слово.
Цінну пораду користуватися словниками для поповнення знань, для піднесення культури мовлення образно висловив М. Т. Рильський:
Не бійтесь заглядати у словник —
Це пишний яр, а не сумне провалля.
Плекайте, як дбайливий садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля.
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.
Словники виходять за межі власне мовознавчого або іншого вузькофахового призначення. Їм належить важлива роль у розвитку національної духовної культури як цінним джерелам інформації і засобам підвищення комунікативної культури носіїв мови.
Залежно від призначеня і характеру пояснення словникового матеріалу словники поділяють на енциклопедичні та лінгвістичні.
В енциклопедичних словниках розкривається поняття — подається опис предметів, явищ, подій. У них міститься також інформація про видатних державних та політичних діячів, учених, діячів культури. Енциклопедичні словники бувають:
- загальні (або універсальні);
- галузеві (або спеціальні).
Прикладами загальних енциклопедій в українській мові є УРЕ (Українська Радянська Енциклопедія), яка вийшла двома виданнями: перше видання в 17-ти томах здійснено у 1959 — 1965 рр., друге — у 12-ти томах у 1977 — 1985 рр. українською та російською мовами; Український Радянський Енциклопедичний Словник у трьох томах виходив двома виданнями — 1966 — 1968 рр. та 1985 — 1987 рр. Зразок статті із УРЕ:
Абсурд (від лат. аbsurdus — немилозвучний, безглуздий) — 1) У повсякденному слововживанні — нісенітниця. 2) В математиці та логіці — твердження, що не має ніякого смислу в межах даної теоретичної системи, принципово несумісне з нею. Проте твердження, яке є А. у даній системі, може в певних випадках мати смисл в іншій.
Біле озеро — озеро на Пн. Волинської обл. УРСР. Пл. 3,5 км2, найбільша глиб. 13,5 м. Протокою з′єднане з Дніпровсько-Бузьким каналом. Живлення за рахунок підземних вод та водообміну з Прип′яттю. Рибальство.
64. Українська термінологічна юридична система. З історії розвитку мови права.
Юридична соціологія і юридична лінгвістика — тільки на шляху визнання.
Відомо, що будь-яка нова наука виникає тоді, коли накопичується достатня кількість спеціальних наукових праць по даній проблематиці. Проведений нами аналіз свідчить, що у вітчизняній і закордонній науці чимало зроблено в області рішення проблем, зв’язаних з лінгвістичним забезпеченням розвитку правознавчої науки й удосконаленням законодавчої і юридичної практики, свідченням чого є численні роботи, опубліковані як в Україні, так і за її межами.
Спробуємо простежити етапи становлення юридичної лінгвістики як окремої науки в Україні. Перші роботи, що умовно можна об’єднати під рубриками «Правові проблеми мови» і «Язикові проблеми права», почали регулярно з’являтися на сторінках авторитетних юридичних видань тільки шість-сім років тому.
Трохи пізніше в Україні з’являються і дисертаційні роботи з юридичної лінгвістики. Першою ластівкою була кандидатська дисертація З. А. Тростюк «Понятійний апарат Особливої частини Кримінального кодексу України», . У жовтні цього ж року в спеціалізованій ученій раді при Одеській національній юридичній академії захищається кандидатська дисертація С. П. Кравченко «Мова як фактор правотворчості і законотворчості» . Потім у листопаду 2002 р. спеціалізована вчена рада при Національній академії внутрішніх справ України розглядає кандидатську дисертацію В. Я. Радецкої «Мова науки криміналістики» .
На початку 2003 р. побачила світло перша в Україні монографія по юридичній лінгвістиці «Понятійний апарат Особливої частини Кримінального кодексу України» З. А. Тростюк . У передмові до цієї роботи доктор юридичних наук професор В. А. Навроцький пише: «Проблеми, зв’язані з термінологією законодавства, відносяться до тих, актуальність яких безсумнівна. Адже від їхнього правильного рішення залежить не тільки дозвіл теоретичних дилем, але і рішення питань правозастосування — долі конкретних людей. Визначальної є роль дослідження термінологічних проблем для теорії і практики карного права. Саме в цій галузі ціна слова, іноді навіть букви або розділового знака надзвичайно висока» .
Кілька місяців потому з’являється й оригінальна робота В. Н. Демченко «Органічна і неорганічна українська мова», де в діахронному і синхронному плані аналізуються природні і штучні риси юридичного субстиля української мови .
Продовженням роботи з узагальнення творчих досягнень вчених в області юридичної лінгвістики є і складений нами тематичний бібліографічний довідник, у якому нараховується понад 500 позицій. Відзначимо, що цей перелік є далеко не повним, адже через об’єктивні і суб’єктивні обставини в нього не ввійшов ряд робіт, опублікованих за межами України .
Дехто з наших опонентів дорікає в «вторгненні» учених-мовознавців «у сферу впливу» вчених-юристів і навпаки, хоча в цьому ми не вбачаємо нічого надприродного. Подібні процеси, як відзначалося вище, є типовими для розвитку науки наприкінці ХХ — початку ХХІ в. у цілому. Таким чином, можна констатувати той факт, що потреба і підстави, що не менш важливо, у виділенні юридичної лінгвістики як самостійної спеціальності є.
Отже, в недалекому майбутньому юридична лінгвістика займе своє гідне місце й у переліку спеціальностей, по яких проводиться захист докторських і кандидатських дисертацій, і серед навчальних дисциплін, що вивчаються у вищих юридичних навчальних закладах як в Україні, так і за її межами.
| Поняття юридичного терміна. Класифікація юридичних термінів.
| Розпорядчі документи: наказ, розпорядження,постанова | Позовна заява | Подання позовної заяви | Види договорів. | Протокол слідчої дії. | Загальне поняття про лексику, лексикологію, термін, термінологію. | Слово як найменша самостійна одиниця мови, його лексичне значення. | Лексіка сучасної української мови з погляду її походження. | Стилистична диференціація української лексики. Професійна лексика. |
