Глава I. Поняття права: ознаки, призначення, функції. 4
1.1. Поняття права в об’єктивному і суб’єктивному сенсі. 5
1.2. Право як регулятор громадських відносин. 6
1.3. Сутність права. 8
1.4. Ознаки права. 9
1.5. Призначення права. 11
1.6. Функції права. 12
Укладання. 14
Список літератури. 15
Запровадження.
Вже первісному суспільстві були певні правил поведінки людей, що забезпечували виживання членів родової громади в природної середовищі та його відтворення. Ці правила склалися серед звичаїв, які фіксовано пам’яті людей напевно і з доцільності, раціональності і корисності виконувалися добровільно, за звичкою, з шанування пам’яті предків.
>Регулировались звичаями такі види взаємин у громаді: по-перше, шлюбно-сімейні відносини, зокрема, існувала заборона кровозмішення; по-друге,половозрастное розподіл обов’язків; по-третє, правила організації спільної прикладної діяльності під час полювання, добуванні їжі, її розподілі; по-четверте, процедури вирішення суперечок між співгромадівцями; по-п’яте, правила ведення воєн та сутичок коїться з іншими племенами.
Отже, право з’являється не так на порожньому місці й не раптом, а виникає об’єктивно певному етапі розвитку людського суспільства. У розвитку право проходить тривалий шлях, має в різних народів свої особливості.
Право – складне соціальне явище, тому котрі мають давніх часів намагалися осмислити його походження, з’ясувати причини виникнення права. На цьому етапі розвитку суспільства право є сформовану науку. Її вивчення є необхідною, вивчення це починається з азів, у цьому бачиться актуальність обраної теми.
Метою згаданої роботи є підставою теоретичне вивчення питання. Задля реалізації мети необхідне рішення наступних завдань:
- розкрити яка у суспільстві систему правових відносин;
- визначити суть і зміст права.
1.
Поняття права: ознаки, призначення, функції.
Право, як і держави, належить до найскладніших громадських явищ. У повсякденному житті люди розуміють під правом загальнообов’язкові правил поведінки, встановлені й санкціоновані державою законах, указів тощо.
Право не вичерпується формальними характеристиками, хоча у спеціально сенсі право визначається цими характеристиками; це юридичні тексти, сформульовані владою та містять правові норми.
Джерела муніципального права: поняття і система
... в цілому, можуть бути виокремлені джерела певних підсистем, окремих елементів національного права. Так, на цій підставі можна назвати джерела конституційного, цивільного, адміністративного, муніципального права тощо. Як з цього ... вітчизняній юридичній літературі (так само як в радянській і в російській) поняття «система джерел права» розуміється переважно як сумативна система [1, с. 42]. Проте, на ...
Право має глибоке коріння у культурі, як світової, і національною духовною народу.
Право має закономірні зв’язки й з такими інститутами, як гуманізм, прав людини, соціальна справедливість, котрі виступають об’єктами наукових установ та соціально-політичних дискусій. Тому уявлення на право, його сутності, цінності, засобах реалізації може бути як загальними, і конкретно-історичними; дані правові відносини задаються спрямованістю і здоровим глуздом кожного етапу життя суспільства.
Право державне регулятором. Воно регулює відносини для людей з відповідно втіленої волею суспільства. Тож у на відміну від інших соціальних регуляторів, право цього товариства може лише одне, воно об’єднані і однотипово із державою. Право – єдиний нормативний, що регулює вплив якого, на відносини для людей, тягне їхнього учасників певні юридичні наслідки.
Право є система загальнообов’язкових,формально-определенних норм, які висловлюють зумовлену економічними, духовними та інші умовами життя державну волю суспільства, її загальнолюдський і класовий характер; видаються й санкціонуються державою певних форми і охороняються від порушень, поруч із заходами виховання і примусу; є регулятором громадських відносин.
Право – це обумовлена природою чоловіки й нашого суспільства та якою виражено свободу особистості система регулювання громадських відносин, якої притаманні нормативність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного примусу.
1.1. Поняття права в об’єктивному і суб’єктивному сенсі.
У сучасному юридичної науці термін «право» використовують у кількох значеннях. По-перше, правом називають правові претензії людей, наприклад, «право особи на одне життя», «право народів самовизначення». Ці претензії обумовлені природою чоловіки й нашого суспільства та вважаються природними правами.
По-друге, під правом розуміється система юридично норм. Це в об’єктивному сенсі, бо норми права створюються та діють незалежно від волі окремих осіб.
По-третє, названим терміном позначають офіційно визнані можливості, якими володіє фізичне чи юридична особа, організація. «Громадяни мають право працю, відпочинок, охорону здоров’я,имущество»1 тощо., організації мають правами на майно, на діяльність у певній сфері державної влади і життя. В усіх цих випадках ідеться про суб’єктивному сенсі права, тобто. на право, що належить окремому особі – суб’єкту права.
По-четверте, термін «право» використовується для позначення системи всіх правових явищ, включаючи природне право, право в об’єктивному і суб’єктивному сенсі. Тут його синонімом виступає «система права». Наприклад, англосаксонське право, романо-германське право,национально-правовие системи.
Термін «право» вживається й у не сенсі. Існують моральні права, право членів громадських об’єднань є, партій, спілок, права виникаючі виходячи з звичаїв. Тож особливо важливо дати точне визначення поняття права, встановити ознаки й властивості які від інших соціальних регуляторів. У юридичної науці вироблено безліч визначень права, які різняться залежно від того, що у правових явищах приймається за головне, найсуттєвіше. У разі йдеться про визначення сутності права. Право має закономірні зв’язки України із економікою, політикою, моральністю і особливо глибокі в зв’язку зі державою. Всі ці зв’язку, однак виражаються у його ознаках. Слід розрізняти ознаки й поліпшуючи властивості. Ознаки характеризують право як поняття, властивості – як реальне явище. Ознаки й властивості перебувають у відповідність, тобто. властивості позначаються виражаються у понятті права у його ознак. Філософи не безпідставно стверджують, що «будь-яке явище дійсності має незліченним безліччюсвойств»1. Тож у поняття включаються ознаки, відбивають найважливіші його властивості. Принципово іншим є підхід, коли зізнаютьсяобщесоциальние суть і призначення права, як його сприймається як вираз компромісу між класами, різними соціальними верствами суспільства. У найрозвиненіших правових системах (англосаксонське, романо-германське право) пріоритет віддано людині, його свободі, інтересам, потребам.
Історичний розвиток міжнародного права та його науки
... становлення (аж до сучасних теорій науки міжнародного права); 3) встановлення основоположних історико-правових методів дослідження цього права і його науки. Історія міжнародного права як окремий науковий напрям почала ... можна стверджувати, що ефективність його застосування до сьогодні залишається на досить поверховому рівні. В рамках методології науки міжнародного права превалюють методи індукції та ...
1.2. Право як регулятор громадських відносин.
Право – особливий, офіційний, державний регулятор громадських відносин. У його головне призначення.Регулируя ті чи інакші взаємини, вона тим самим зраджує їм правову форму, у результаті ці відносини набувають нову якість та особливий вид – стають правовими. У порівняні з іншими регуляторами, право – найефективніший,властно-принудительний й у місці про те цивілізований регулятор. Це невід’ємний атрибут будь-якої державності. Правові відносини можна накинути у узагальненому сенсі як суспільні відносини, врегульовані правом.
Право не творець, а лише регулятор і стабілізатор громадських відносин. «Право саме собою щось створює, лише санкціонує суспільні відносини… Законодавство лише протоколює, висловлює економічні потреби». Є правовідносини, що існують тільки, як правові норми й й інші ролі існувати що неспроможні.
Наприклад, конституційні, адміністративні, процесуальні, кримінальні й ін. Саме подібні правовідносини за формою і змісту, тобто. в «чистому вигляді», є справді самостійний вигляд і тип громадських відносин. Лише цього сенсі можна сказати, що створює, «творить» суспільні відносини, породжуючи нові зв’язку.
Право регулює далеко ще не усе й лише найпринциповіші відносини, мають важливе значення для інтересів, суспільства, нормальної життєдіяльності людей, це передусім відносини власності, влади, соціально-економічного устрою, правий і обов’язків громадян, забезпечення порядку, трудові, майнові,семейно-брачние взаємини спікера та т.п. Решта або не регулюються правом зовсім (сфери моралі, дружби, товариства, звичаїв, традицій), або регулюються частково (наприклад, крім матеріальних прав, сім’я має і дуже особисті).
Усі суспільні відносини можна підрозділити втричі групи: 1) регульовані правом, промовці ролі правових; 2) не регульовані правом, не мають юридичної форми; 3) частково регульовані. У разі треба пам’ятати, що ні будь-яке ставлення може піддаватись правовому регулювання, та й потреби у часто немає.
Право собственности в Украине
... як можливості так і необхідності вступати у відносини з іншими індивідами йому подібними. Отже, поза сумнівами твердження: власність можлива лише в людському суспільстві, яке до того ж ... суспільства, як власників так і невласників. вольової поведінки права власності, об'єктивному До інституту права власності мають відноситися ті норми, які: а) встановлюють приналежність матеріальних благ власнику; б) ...
1.3. Сутність права.
Сутність – це головне, основне в аналізованому об’єкті, тож її з’ясування представляє особливої цінності у процесі пізнання.
Право побудовано на засадах. Це моральність, держава, економіка. Право виникає з урахуванням моральності як відмінний від нього метод регулювання; держава зраджує йому офіційність,гарантированность, силу; економіка – це основний предмет регулювання, першопричина виникнення права, оскільки це та сфера, де моральність виявила як регулятор свою не спроможність. Моральність, держава, економіка – це зовнішні умови, які право до життя, як новий соціальний явище. У право і через право свобода закріплюється і доводиться до кожної людини, до кожної організації.
Право маєобщесоциальную сутність, служить інтересам всіх без винятку людей, забезпечує організованість, упорядкованість, стабільність та розвитку соціальних зв’язків. Коли люди входять у відносини між собою, як суб’єкти права, це що означає, що з ними стоїть авторитет й держави, і можуть діяти вільно, не побоюючись несприятливих наслідків у соціальному плані.
>Общесоциальная сутність права конкретизується у його розумінні як захід свободи. У межах своїх прав людина вільна у діях, суспільство, у держави слід за варті цієї свободи. Отже, право непросто свобода, а «свобода, гарантована від зазіхань, захищена свобода. Завдяки праву добро стає нормою життя, зло – порушенням цієї норми.
1.4. Ознаки права.
Ознаки права, характеризують його як специфічну систему громадських відносин.
1) нормативність. Право має нормативний характер, що ріднить його коїться з іншими формами соціального регулювання –нормативностью, звичаями. Право, що має кожна людина чи юридична особа, не довільно відміряно і склала відповідність до діючими нормами. У деяких навчаннях на право ознака нормативності визнається домінуючим право окреслюється система юридичних норм. За такого підходу право фізичного чи юридичної особи виявляються лише результатом дії і хіба що нав’язуються їм із поза. Насправді має місце протилежна залежність: внаслідок багаторазового повторення будь-яких варіантів поведінки формуються відповідні правила. Знання сформованих правил полегшує людині вибір вірного рішення про того, як йому слід зробити у тому чи іншого життєвої ситуації. Цінність аналізованого властивості у тому, що «в нормативності виражається потреба затвердження у суспільних стосунках нормативних почав, що стосуються забезпечення упорядкованості життя, захищеного статусу автономну особистість, її правий і свободиповедения»1. Норми права слід розглядати, як «робочий інструмент», з допомогою якого забезпечується свобода чоловіки й долається соціальний антипод права – сваволю чиновників і беззаконня.
2) формальна визначеність. Передбачає закріплення правових норм у літак якихось джерелах. Норми права офіційно закріплюються законів, інших нормативні акти, які підлягають однаковому тлумаченню. У праві формальна визначеність досягається офіційної публікацією судових рішень, визнаних як зразки, обов’язкових під час розгляду аналогічних юридичних справ. У звичайному праві вона забезпечується формулою закону, який санкціонує застосування звичаю, або текстом судового вирішення прийнятого виходячи з звичаю.
За підсумками норм правничий та індивідуальних юридичних рішень чітко й неоднозначно визначаються суб’єктивні права, обов’язки, відповідальність громадян і організації.
Международно-правовые акты о правах и свободах человека и гражданина
... женщин, нормы трудового права, они же устанавливают и закрепляют статус беженцев, права заключенных и т.д. Целью данной курсовой работы является характеристика одних из самых важных международно-правовых документов о правах и свободах человека ...
3)иерархичность норм права, їх підпорядкованість: норми права мають різну юридичної чинності, наприклад, конституційні норми мають вищою юридичною чинністю, не можуть суперечити норми іншого рівня.
4)интеллектуально-волевой характер права. Право прояв волі і потрібна свідомості людей. Інтелектуальна сторона права у тому, що є форма відображення соціальних закономірностей і громадських організацій відносин – предмета правовим регулюванням. У праві позначаються виражаються потреби, цілі й інтереси суспільства, окремих осіб і закупівельних організацій. Формування й функціонування права як вираз свободи, справедливості і розуму можливі лише у суспільстві, де всі індивіди мають економічну, політичну та духовну свободу.
Вольове початок права потрібно розглядати у кількох аспектах. По-перше, основу змісту права лежать соціально-правові претензії окремих осіб, їх громадських організацій і соціальних груп, й у цих претензії виражається їх воля. По-друге, державне визнання даних домагань здійснюється через волю компетентних державні органи. По-третє, що регулює дію права, можливо, лише за «участі» свідомості людини та волі осіб, які реалізують юридичні норми.
5) забезпеченість можливістю державного примусу. Державне примус – чинник, що дозволило чітко розмежувати право обов’язок, тобто. сферу особистої волі народів і її межі. Державне примус – специфічний ознака права, який відрізняє його від інших форм соціального регулювання: моральності, звичаїв, корпоративних норм. Держава, має монополію за проведення примусу є необхідний зовнішній чинник існування й функціонування права. Історично право виникло і розвивалося у взаємодії із державою, спочатку виконуючи охоронну функцію. Саме держава надає праву найвищою мірою цінні властивості: стабільність, сувору визначеність і забезпеченість «майбутнього», що за своїми характеристикам хіба що стають частиною існуючого.
Підсумовуючи вищезазначені ознаки, право можна з’ясувати, як систему загальнообов’язкових, формально певних нормативних установок, регулюючих суспільні відносини і походять із держави, забезпечених до виконання примусом з боку держави.
1.5. Призначення права.
Призначення права формулюються в юридичної науці у двох аспектах. Відповідно до першого аспекту призначення права – висловлювати інтереси панівного класу (шару, груп), втілювати волю економічно панівного класу, служити засобом придушення, насильства стосовно іншим класам.
Під функціями права розуміють які з її й призначення основних напрямів правового на суспільні відносини.
Вирізняють головні функції права – регулятивну і охоронну.
регулятивна —
