Права та обов язки роботодавця

Реферат

Твердження дипломного завдання й календарного плану

15.12.99 15.12.99 3 Робота над I частиною дипломної роботи

20.12.99

— 25.02.2000

20.12.99

— 28.02.2000

4 Робота над II частиною дипломної роботи

01.03.2000

— 29.04.2000

01.03.2000

— 29.04.2000

5 Надання дипломної роботи з відгук керівнику 03.05.2000 10.05.2000 6 Надання дипломної роботи з зовнішній відгук 12.05.2000 7 Твердження дипломної роботи деканом факультету 22.05.2000 8 Захист дипломної роботи

29.05.2000

— 07.06.2000

30.05.2000

Студентка ____________________А.В. Молодовская

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ, ВОСТОЧНОУКРАИНСКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЮРИДИЧЕСКИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Про Т З И У

керівника дипломної роботи, виконаною студенткою

Молодовской Ганною Володимирівною

Правовий статус роботодавця: поняття, зміст, види

«_____»______________2000 ________________О.В. Шаповалова

Луганськ, 2000

Р Є Ф Є Р А Т

Дипломна робота: аркушів, 2 докладання, 57 джерел

Досліджено сутність роботодавця та керівника підприємства органу роботодавця. Розглянуто види роботодавців, їх правового статусу. Представлені теоретичні моделі побудови відносин між власником майна підприємства міста і керівником підприємства. Розглянуто досвід розвинених країн. Чи обгрунтовані пропозиції, створені задля чіткіше правове регулювання статусу роботодавця та керівника підприємства.

Роботодавець, Организации-работодатели, Оперативний і майновий критерії правосуб’єктності, Фізичні особи — роботодавці, Трудової договір, Гражданско-правовой договір, Інтегрований підхід, Призначення, обрання, Конкурс, Контракт, Менеджер

Зміст

Запровадження 9-11

1 Роботодавець як суб’єкт трудового правовідносини 12-23

1.1 Поняття «роботодавець». Теоретичні аспекти цієї проблеми 12-15

1.2 Организации-работодатели 15-18

1.3 Фізичні особи — роботодавці 19-23

2 Правовий статус керівника підприємства 24

2.1 Керівник підприємства як орган роботодавця 24-31

2.2 Власник майна підприємства — керівник

підприємства: сутність взаємовідносин 32-41

2.3 Порядок заміщення посади керівника: призначення,

обрання, заміщення посади на основі 42-47

2.4 Правове регулювання праці керівників державних

підприємств, установ, організацій 48-55

2.5 Правове регулювання праці керівників

господарських товариств 56-65

2.6 Правовий статус керівника підприємства (менеджера) в

економічно розвинених країн 65-69

Укладання 70-73

Список використаної літератури 74-78

Додаток А. Схема «Правовий статус керівника федерального

підприємства у Російської Федерації» 79

Додаток Б. Проект глави КзпПр України «Особливості

Регулювання праці працівників у фізичних осіб —

роботодавців» 80-81

Запровадження.

Поєднання робочої сили в трудівника із засобами виробництва, власником яких є, означає, що сама виробник не виступає ні власником коштів виробництва, ні організатором виробництва. У ролі такої виступає роботодавець, у чиїх інтересах застосовується працю.

Конституцію України встановила, що суспільне життя у державі полягає в принципах економічного розмаїття [1,15], що передбачає і розмаїтість правових форм опосередкування цих відносин.

Серед завдань Кодексу законів про працю сприяння зростанню продуктивності праці, поліпшення якості роботи, підвищення ефективності громадського виробництва та підйом цій основі матеріального і охорони культурної рівень життя трудящих [2,1]. Безсумнівно, що чітке правове регулювання правового статусу роботодавця та керівника підприємства, установи, організації, як його органу — це важливе етап по дорозі досягнення поставлених завдань.

Тема моєї дипломної роботи слабко розроблено у вітчизняній науковій літературі, вивченням цієї проблеми грунтовно займався, мабуть, лише В.І. Прокопенко, внесок у її дослідження внесений У. Кравченком і П. Пилипенків, і навіть А. Зарницким і Д Миргородским, які, вивчаючи правової статус осіб, працюючих громадяни мають по трудовому договору, попутно дослідили й правової статус фізичної особи — роботодавця. Українські вчені мають консервативний погляд на цю проблему відносин між роботодавцем і керівником підприємства — з-поміж них допускаються існування виключно трудових відносин.

Російська юридична наука прогресивніша цьому плані, тут вченими пропонується принаймні три можливих моделі регулювання зазначених правовідносин: трудоправовая, цивільно-правова та змішана. Прихильниками першої є Р.З. Лівшиць, Ю.П. Орловський, А.Ф. Нуртдинова, Л.А. Чиканова, В.В. Глазырин; другу модель активно відстоює Е.В. Мартиросян, третю, комплексну, модель надають О.М. Акопова і Д.Р. Акопов.

Оскільки традиційний підхід до проблеми українські вчені, який носить наукової новизни, технічно нескладне мені теоретичного інтересу, сутність відносин, створених між власником майна підприємства його керівником, б хотіла розглянути з прикладу російської науки трудового договору. Аналіз запропонованих мною моделей і вибір найоптимальнішої їх — одну з основних цілей моєї роботи.

У юридичної літературі багато писалося про права та обов’язки роботодавця, про його відповідальності щодо працівника, і, мабуть, наукової проблеми але немає, багато запитань починає виникати, ми доходимо до реалізації роботодавцем свого трудового правосуб’єктності. Здійснення її через орган роботодавця, яким є керівник підприємства, установи, організації, особливого підходи до регламентації правовідносин між власником майна підприємства його керівником. Тому більшу частину свого дипломної роботи я присвятила дослідженню цієї проблеми — правового статусу керівника підприємства органу роботодавця та працівника.

Ця робота виконано з кінця трудового, цивільного населення та корпоративного права, що з самої правової природою її об’єктів — роботодавця й його органу — керівника підприємства, установи, організації. За виконання її струменіла з те, що не можна розглядати деякі обмеження трудових прав керівника як порушення трудового законодавства і обмеження права і свободи особистості, — це особливості правовим регулюванням праці цієї категорії працівників, потребують подальшої законодавчої конкретизації.

Целями моєї дипломної праці є — обгрунтувати і сформулювати оптимальне визначення терміна «роботодавець»; розглянути особливості работодательской правосуб’єктності організацій корисною і фізичних осіб — роботодавців; розробити проект глави КзпПр, яка присвячувалася особливостям регулювання праці працівників у фізичних осіб — роботодавців; обгрунтувати необхідність переосмислення теорії реальності юридичної особи та розгляду керівника підприємства у ролі особливого представника юридичної особи; проаналізувати всіх можливих моделі побудови відносин між керівником підприємства міста і власником її, зробити практичні висновки з це проблемі; розглянути порядок заміщення посад керівника підприємства, установи. Організації; проаналізувати особливості регулювання праці керівників державних підприємств і місцевих господарських товариств; і навіть привести досвід розв’язання проблеми інших країнах.

1 Роботодавець як суб’єкт трудового права

1.1 Поняття «роботодавець». Теоретичні аспекти цієї проблеми

Вперше в Україні термін «роботодавець» легалізовано законами від 15 грудня 1993 року «Про охорону прав на винаходу і корисні моделі» [3,1] і [4,1], у якому зазначено; «Роботодавець — обличчя, нанявшее працівника по трудовому договору (контракту).

Згодом цей визначення терміна було продублировано законом «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» від 5 листопада 1997 року [5,1]. На погляд, у ньому потрібно конкретизувати, за які ж саме особи може бути роботодавцями, що й зроблено на законі «Про професійні спілки, їхні права й гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 року: «роботодавець — власник підприємства, заклади, чи організації незалежно від форми власності, виду і галузевої спеціалізації чи уповноважений їм орган, або фізична особа, яка відповідно із законодавством використовують найманої праці» [6,1]. Але це визначення страждає поруч недоліків, про які йшлося піде далі.

Які ж виглядає питання на інших країнах? И.Я. Кисельов пише: » Стороною індивідуального трудового відносини є власник капіталу, а чи не керівництво (адміністрація) підприємства, що перебуває, зазвичай, з найманих управляючих (менеджерів), адже управління підпорядковане власності коштом виробництва та визначається нею. У трудовому праві цього факту завуальовується. Оскільки функція власності у часто відділена функцій управління, суб’єктом трудового правовідносини виступають менеджери, хоча вони, зазвичай, є лише представниками власника» [7,50].

У ролі підприємців можуть виступати окремі особи чи групи осіб, і навіть держава. Суб’єктами трудового договору — нанимателями може бути, в такий спосіб, фізичні чи юридичних осіб. Юридична оформлення постаті підприємця, що у господарському і торговому обороті, дуже різноманітно. Розгляд цієї питання входить у проблематику трудового права. Тут є вкотре підкреслити, що незалежно від характеру та специфіки цього оформлення суб’єктом трудового договору виступає «роботодавець» (фізична особа чи носій прав юридичної особи), у якого трудовий правоздатністю, тобто. передусім правом наймання та звільнення.

Щодо термінології И.Я. Кисельов пише, що «роботодавець» — термін, застосовуваний у Німеччині, й інших країнах; «підприємець» — термін, застосовуваний, переважно, в англосаксонських країнах, соціальній та конвенціях та інших актах МОП. Причому у останні роки у документах МОП, перекладних російською мовою, використовується термін «роботодавець» [7,50].

Повернімося до ситуації у українському трудовому праві.

Про необхідність легалізації терміна «роботодавець» неодноразово писало юридичної літературі. Ось, наприклад, що пише звідси П. Пилипенків: «Щоб узаконити висновок трудового договору з обмеженими фізичними особами, нанимающими працювати громадян, довелося внести в ст.21 КзпПр. Тепер визначення однієї зі сторін трудового договору було ще більш громіздким, ніж раніше — власник, уповноважений їм орган чи фізична особа. Тобто, оскільки фізична особа не вписувалося у формулу, «власник підприємства, установи, організації» вирішили не змінювати існуюче правило, а краще додати чергового суб’єкта за наймача. Та заодно виявилися соблюденными правила граматики. Адже кома між «власником» і «уповноваженим органом» дає підстави вважати, що одночасно виступають стороною трудового договору » [8,64].

Далі, терміни «власник», «підприємство», «організація», установа» притаманні понять апарату громадянського правничий та відбивають його специфіку, тоді як організаційно-правова форма наймача робочої сили в для трудового права значення немає, адже визначальним моментом тут є трудова правосуб’єктність, отже, існує в узагальненні і спрощення, тобто. у введенні в КзпПр терміна «роботодавець».

Насправді термін «підприємство» у поєднанні в «установою» і «організацією» фігурує у багатьох статтях чинного Кодексу. І, як і раніше, що вони перестала бути стороною трудових відносин — тепер вважають власник чи уповноважений їм орган (що також найкращий варіант), залишилися норми, які, наприклад, матеріальну відповідальність працівника перед власником, а чомусь до того ж підприємством [8,65].

Ще одна аргумент: категорія «власник» відбиває відносини присвоєння, що з трудового договору значення немає, тому що їм не регулюється, а категорія «роботодавець» — більш точна, оскільки відбиває функцію власника коштів виробництва, у трудовому правоотношении. З іншого боку, наймачем робочої сили в може бути тільки власник підприємства, а й суб’єкт, володіє їм у іншому речовому праві, наприклад, орендне підприємство. У цьому плані показово визначення роботодавця, здобута розробником проекту трудового кодексу Російської Федерації: «роботодавець — юридична особа чи інша, організація, що у відповідно до законодавства РФ може бути юридичною особою, яке уклало трудового договору з працівником» [9,4]. Категорія «юридична особа» універсально, воно охоплює у собі як власників майна підприємства, і суб’єктів, володіють майном підприємства на іншому речовому праві (оперативне управління, оренда тощо.), що дозволяє уникнути вживання терміна «уповноважений орган», який відповідає запитам трудового права, що неодноразово йшлося у юридичної літературі. У остаточному підсумку немає визначення, що дозволяє зрозуміти, хто є таки органом — керівник підприємства або сама підприємство. Визначення, дану у законі про профспілки [6,1], дозволяє укласти, що «уповноважений власником орган» — це з видів роботодавців, отже, керівник підприємства їм здалося бути неспроможна — це незмінно призвело до його відповідальність у трудових правовідносинах, і навіть розірвання усіх укладених нею з працівниками трудових договорів. У той самий час підприємство не може бути «уповноваженим власником органом» — як юридична особа, самостійний господарюючий суб’єкт то, можливо чиєюсь органом?

Продовжуємо аналізувати визначення роботодавця, приводимое у законі про профспілки: що таке «які у відповідно до законодавства використовують найманої праці? Використання найманої праці може бути як з урахуванням трудового, і з урахуванням цивільно-правового договору, тому було б говорити «які наймають працівника по трудовому договору».

І останнє: роботодавцем може бути організація, яка є юридичною особою — філія, представництво й т.п. (дивися 1.2).

Вважаю, що треба дати таке визначення:

«Роботодавець — юридична особа чи інша організація, що у відповідно до законодавства таким перестав бути, або фізична особа, які наймають працівника по трудовому договору».

1.2 Організації — роботодавці

Юридичні особи наділяються статусом суб’єктів трудового права головним чином зв’язки України із необхідністю