Реферат право на працю

Реферат

Сибірський державний аерокосмічний університет

імені академіка М.Ф. Решетньова

Факультет заочного та додаткової освіти

Кафедра П

Контрольна робота

По курсу: трудове право

Варіант № 1

Виконав: студентка гр.

ННЗУ-91

Айнулліна Т. З.

Перевірив:

Щебляков Е. С.

Красноярськ 2011р.

Зміст

Основні права людини в галузі праці

Завдання № 1

Задача № 2

Тест

Список використаної літератури

Основні права людини в галузі праці

Право на працю. Заборона примусової праці. Право на праця вперше проголошено як найважливіше міжнародне визнане право людини у Загальній декларації прав людини. Потім це право в більш розширеному вигляді зафіксовано в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права і в Європейській соціальній хартії.

У Пакті право на працю трактується, як право кожного людини на одержання можливості заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Підкреслюється, таким чином, свобода праці, вибору конкретної роботи, і далі встановлюється обов’язок держави не тільки визнати право на працю, але й вжити належні заходи щодо забезпечення цього права. Це передбачає проведення певної соціально-економічної політики, яка включає програми професійно-технічного навчання, професійної орієнтації, забезпечення неухильного економічного, соціального та культурного розвитку і повної продуктивної зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні і економічні свободи людини. У Європейській соціальній хартії поняття права на працю в основному збігається з формулюваннями Декларації та Пакту, але разом з тим у поняття цього права Соціальна хартія вносить деякі нові елементи і додаткові нюанси. Вона зобов’язує держави забезпечити ефективне здійснення права на працю. З цією метою пропонується: вжити в якості основного завдання досягнення і підтримання настільки високого і стабільного рівня зайнятості, наскільки це можливо, маючи на меті досягнення повної зайнятості; ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя, працюючи по вільно обраній професії, створювати безкоштовні біржі праці для всіх працівників; забезпечити необхідну професійну орієнтацію, навчання і професійну реабілітацію для працівників. Як видно, на перший план висувається обов’язок держав проводити політику повної зайнятості як засоби здійснення права на працю. У всіх розглянутих актах робиться особливий акцент на тому, що право на працю несумісне з примусовою працею. Однак в найбільшій мірі і з найбільшим ступенем конкретності норми, що стосуються примусової праці, закріплені в актах МОП. З цього питання прийняті Конвенція № 29 (1930 р.) і Конвенція № 105 (1957 р.).

14 стр., 6940 слов

Право на соціальне забезпечення в системі прав і свобод людини і громадянина

... стосується такого різновиду прав як соціальні права, для реалізації яких необхідна детальна регламентація на національному рівні. Як правило, на національному рівні основні права і свободи людини та громадянина, ... тексту національних законів положень ратифікованих і нератифікованих договорів (конвенцій і рекомендацій МОП); використання міжнародних норм з праці та соціального забезпечення в процесі ...

Конвенція № 29 зобов’язує держави скасувати застосування примусової праці у всіх його формах у якомога найкоротший термін.

Конвенція визначає примусову працю як будь-яку роботу чи службу, необхідну від якої-небудь особи під загрозою покарання, якщо тільки дана особа не запропонувала добровільно свої послуги. Однак Конвенція не застосовується у відношенні деяких видів примусової праці, які допустимі при певних умовах і обмеженнях. Така праця дозволяється, наприклад, у зв’язку з надзвичайними (непереборними) обставинами; чинності законів про обов’язкову військову службу, для робіт суто воєнного характеру; для роботи, необхідної в силу судового вироку.

Конвенція № 105 розширює коло зобов’язань держав щодо усунення примусової праці і, зокрема, доповнює Конвенцію № 29 забороною примусової праці як засобу політичного чи ідеологічного насильства. Спеціально забороняються такі види примусової праці: в як засобу політичного впливу чи виховання або як засобу покарання за наявність чи за висловлювання політичних поглядів, чи ідеологічних переконань, протилежних встановленій політичній, соціальній або економічній системі; як методу мобілізації і використання робочої сили для потреб економічного розвитку країни; як засіб для підтримання трудової дисципліни; як засіб покарання за участь у страйку; як захід дискримінації за ознаками расової, національної, соціальної приналежності, віросповідання та релігійної приналежності.

Рівність у праці. Заборона дискримінації. Рівність в відношенні здійснення прав і свобод людини, право кожного на рівний захист закону проголошені у всіх міжнародних актах, як універсальних, так і регіональних. Це відноситься і до прав у сфері праці.

Велика кількість норм і положень, спрямованих проти дискримінації у сфері праці та трудових відносин, міститься в конвенціях і рекомендаціях МОП. Цьому присвячені: Конвенція № 111 про дискримінацію в галузі праці та занять, Конвенція № 117 про основні цілі та норми соціальної політики, Конвенція № 156 про працівників із сімейними обов’язками, Конвенція № 100 про рівну винагороду, Рекомендація № 162 про літніх трудящих.

Найбільш загальним за змістом документом є Конвенція № 111. Вона зобов’язує держави визначати й проводити національну політику, спрямовану на заохочення рівності можливостей і поводження в стосовно праці й занять з метою викорінення всякої дискримінації.

Дискримінація увазі всяке розходження, недопущення або перевагу, що робиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного або соціального походження, призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять.

21 стр., 10018 слов

Класифікація прав людини

... прав людини з «юридичним», державним правом зумовлює єдність та взаємодію моралі і юридичних норм. А права людини і є визначальним критерієм моральності таких норм. Крізь призму юридичної забезпеченості людських прав, ... способом здійснення, забезпечення. Права людини можуть стати здійсненними, як правило, за наявності певних юридичних засобів, «механізмів» (наприклад, право на працю, на освіту). А ...

Конвенція МОП № 100 зобов’язує держави використовувати національні методи встановлення ставок винагороди з метою забезпечувати застосування принципу рівного винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності. Іншими словами, ставки винагороди повинні визначатися без дискримінації за ознакою статі.

Поряд з універсальними актами МОП про рівність у сфері праці, заборону дискримінації діють конвенції та рекомендації, які відносяться до певних категорій трудящих: працівникам-мігрантам, особам з сімейними обов’язками, літнім трудящим, морякам, сільськогосподарським робітникам, представникам корінного населення.

Право на асоціацію. Хоча принцип права на асоціацію закріплений у всіх міжнародних актах, універсальних і регіональних, основний масив конкретних норм, що стосуються цього права, міститься в актах МОП.

У цій області діють 2 головні конвенції: Конвенція № 87 про свободу асоціації та захист права на організацію та Конвенція № 98 про право на організацію та ведення колективних договорів.

У Конвенції № 87 свобода асоціації розуміється як право трудящих і підприємців утворювати організації (союзи, асоціації) за своїм вибором без попереднього дозволу, а також право вступати в такі організації з єдиною умовою підлягати статутам цих організацій.

Зазначені організації мають право виробляти статути, вільно обирати представників, організовувати апарат і свою діяльність, формулювати програму дій; не підлягають розпуску або тимчасового забороні в адміністративному порядку; можуть створювати федерації та конфедерації, а також приєднуватися до них, і кожна така організація має право вступати до міжнародних організацій працівників і підприємців.

Конвенція № 87 зобов’язує держави вжити заходів з щоб гарантувати працівникам і роботодавцям вільне здійснення права на організацію. Це забезпечується додатковими гарантіями, наявними в Конвенції № 98. По-перше, там встановлено захист трудящих у відношенні будь-яких дискримінаційних дій, спрямованих на обмеження свободи об’єднання. По-друге, організації трудящих і підприємців мають користуватися належний захист проти будь-яких актів втручання з боку один одного, в Зокрема, не допускати створення В«компанійськихВ», В«домашніхВ» профспілок…